Знищ мене

– Ти і я, Джульєтто – разом? Нас не зупинити.

Я живу у світі порожнечі.

Вона ходяча зброя серед людей», – говорили вчителі. «Ми ніколи не бачили нічого подібного», – говорили лікарі. «Її треба забрати з вашого дому», – говорили поліціянти.

«Та будь ласка», – говорили мої батьки. Мені було чотирнадцять, коли вони нарешті мене здихалися. Коли вони відступили й дивилися, як мене волочать геть за вбивство, яке я не знала, що можу скоїти.

Він — гаряча ванна, швидкий подих, п’ять днів літа, затиснуті в пальцях, що виписують історії по моєму тілу. Я — збуджений клубок нервів, керований потоком струму, що проходить крізь моє серце.

— Я завжди кохала тебе, — кажу я йому

Шкіра палає вогнем і чимось, що називається Адамом.

— Господи, Джульєтто…
І він цілує мене.

— Тому що я кохаю тебе.

Я знаю одне: я хочу відчути, як Варнерова шия сіпається в моїх руках. Я хочу, щоб він відчув той самий жах, на який щойно прирік дитину.

— Він одержимий тобою.