Маруся Чурай

Він посідає греблі і поля,
у Церкву ходить майже щосуботи
Хто — за Богдана, хто — за короля.
А він — за тих, которії не проти.

Як він уміє красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум’ям горить,
він і на цьому теж нагріє руки.

Так і живу, без голосу, німа.

Пісень немає — і мене нема

Засміюся при всіх, а заплачу одна.

У мене, пане, слово не куповане,

і я його не продаю.

А хто тут, може, хоче хабаря,

то хай мені подивиться у вічі.

А он уже й видніє з далини
столиця Вишневецького — Лубни.

дід Галерник,
немрущий дід, самітник і химерник,
що, років двадцять бувши у неволі,
уже ж коли вернувся, а й тепер,
що не різьбить,— у нього мимоволі
подібне до манесеньких галер.

Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,
Життя, як промінь сонячний, ловлю

Прощай Іване, найвірніший друже,
шляхетна іскро вічного вогню!

Дівчата вчора берегом ішли,
та й заспівали: "Ой не ходи, Грицю".

А я стояла... Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм слова?..
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива.

Так і живу, без голосу, німа.
Пісень немає — і мене нема.