Людина змінює свою роль щодо природи — від суто пасивно-пристосовницької до активної, інакше кажучи, починає працювати. Вона винаходить знаряддя праці, приборкує сили природи й таким чином відокремлює себе від природи дедалі дужче. Людина потроху, спершу нечітко, та все ж починає усвідомлювати себе (чи радше свою групу) як таку, що не становить єдності з природою. Вона також поступово розуміє, що доля, яка на неї чекає — трагічна: бути частиною природи, проте виходити за її межі. Людина розуміє, що в кінці всього її підстерігає смерть, навіть якщо вона втікатиме від цього факту у свої численні фантазії.