Загублена земля. Темна вежа ІІІ

апхавши носа між сідниці, аромату кави не відчуєш.

іхто не любить примусу, а надто Едді. Коли він відчував, що його змушують, то просто опускав голову, впирався ногами, жбурлявся дурними жартиками, словом, комизився, як той мул. Цього разу він хотів того самого, що й Роланд, але все одно якби Роланд сказав «стрижено», Едді б відповів «голено», і навпаки. З ним краще було діяти обережно і питати замість наказувати.

ти в обхід — погана звичка і дуже нав’язлива. Завжди краще йти напряму, якщо немає вагомої й цілком очевидної причини цього не робити

, то був один із днів, коли весна озирається і бачить коло себе парубка-літо, міцного, вродливого, із зухвалою посмішкою на засмаглому обличчі. Яскраві промені сонця вигравали на с

се, що вимагалося, — слухати його, кивати в потрібних місцях, і через деякий час він відпускав на волю.

Це те, що тобі потрібно, і, далебі, не можна казати, що це «нічого такого». Якщо тобі це потрібно, Едді, то нам також. От хто нам точно не потрібен, то це хлопець, який не може позбутися мотлоху своїх спогадів.

Земля і наш спосіб пересування нею змінюватимуться. Так буває завжди.

долати залежність від героїну — дитячі забавки порівняно з тим, аби перемогти залежність від дитинства.

. Коломийка її мінливих настроїв часом виводила його з себе.

найдовше людина завжди пам’ятає той урок, який вивчила самотужки