Школярка з предмістя

тому остерігайся звикати до багатства. У житті — як на довгій ниві…"

"Заможність часом сприяє лінощам, — писала вона в листі, — тому остерігайся звикати до багатства.

Всі були такі милі і ввічливі в стосунках, клялися мало не на крові, що кожного червня будемо зустрічатися, і розуміли марноту тих обіцянок. І від того ставало сумно.

Мій колишній хлопе

Нехай татові пощастить!" — промовила я подумки.

І, зрештою, я таки татова донька, а тато обіцяв мене не зрікатися. Бо колись давно сказав дивовижне слово "лю…"

всі мої образи стали космічним пилом на тлі всесвіту. Він же такий величезний! У ньому є місце для щасливих і не дуже, для хитрих і щиросердних, для мудрих і, як каже бабуся, недалеких…

Цирк бабуся не любила (вважала його видовищем неінтелектуальним),

Особливо зараз, коли в класі ніхто не вчиться, а відвойовує "бали".

Була б я не така лінива, — записувала б за бабусею всі її крилаті вислови, щоб потім повчати своїх онуків.

Але бабусю не слухатися було неможливо, бо вона завжди мала рацію.