Мобі Дік

робити глибини приступними для всіх — річ марна; а істина — завжди в глибині.

щоб по-справжньому тішитися фізичним теплом, треба якоюсь невеличкою частиною тіла відчувати холод

І хай буде розтрощений мій човен, і розтрощене моє тіло, коли так треба, бо душі моєї не зможе розтрощити й сам Зевс.

такі всі наші зусилля, на цій землі: вони не мають кінця, не дозволяють перепочинку.

бо місць, справді чогось вартих, на картах не буває ніколи.

іч у тому, що жодна людина не може по-справжньому відчути себе собою, поки не заплющить очей, так наче сама темрява — це первісна стихія нашої сутності, тоді як світло більше споріднене з другою, земною, тлінною частиною нас самих

цьому світі, браття мої, гріх, коли він платить, може подорожувати вільно й без паспорта, а праведність, коли вона вбога, зупиняють біля всіх застав.

Дарма що цей кит такий старий, позбавлений одного плавця і сліпий, він однаково мав померти, мусив бути замордованим, щоб давати світло на бучних весіллях та інших людських святах, а також освітлювати величні церкви, де з амвонів лунають проповіді про те, що ніхто нікому ні в якому разі не повинен, не має права чинити кривду.

оловною серед цих спонук була невідчепна мрія п

о ж у цьому світі вітри куди частіше віють спереду, ніж ззаду (принаймні якщо ви не порушуєте Піфагорової тези про споживання квасолі),