Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі

понад 40 % дій, що їх люди виконують щодня, — насправді не рішення, а звички3.

«Усе наше життя, хоч і має визначену форму, є всього лише сукупністю звичок»

коли виникає звичка, мозок припиняє повноцінну участь у процесі ухвалення рішень. Він більше не напружується, а перемикається на інші завдання. Якщо ви не почнете зумисно викорінювати звичку — тобто не знайдете нових шаблонів поведінки — старий шаблон активуватиметься автоматично

Те, як ми зазвичай сприймаємо своє оточення і самих себе, формує світ, у якому живе кожен із нас. «Пливуть дві молоді рибки й зустрічають старшу рибу, яка пливе в інший бік. Вона киває їм і питає: «Доброго ранку, хлопці. Як вода?» — цю історію письменник Девід Фостер Воллес розповів випускникам одного з коледжів 2005 року. — Двійко рибок пливуть собі далі, аж потім одна повертається до іншої і питає: «А що таке, в біса, та вода?»

Вода — це звички, бездумний вибір і невидимі рішення, які оточують нас щодня і стають видимими, варто тільки на них подивитись.

Варто лише повірити, що вам під силу змінитися — перетворити віру на звичку, — і зміна стане реальною. Це і є сила звички: розуміння того, що свої звички ви обираєте самі. Як тільки відбувається — і стає автоматичним — вибір, та річ, яка, за словами Джеймса, «несе нас нестримним потоком назустріч нашій долі, хоч якою вона є», не тільки перетворюється на реальність, а починає здаватися незмінною.

воля до віри — найважливіша складова формування віри в зміни. А звички — один із ключових методів творення віри. Саме звички, зауважив він, дають нам змогу «уперше робити щось насилу, але з кожним наступним разом — усе з меншими й меншими зусиллями, аж поки, урешті, удосталь навправлявшись, робити це ледь не механічно, практично несвідомо»

У цьому почасти й полягає задум цієї книжки. Можливо, вбивцю-сновиду й можна виправдати, позаяк він не усвідомлював своєї звички й не мав би нести відповідальності за свій злочин. Однак майже всі інші звички, що існують у житті більшості людей, — як ми харчуємося, спимо й розмовляємо зі своїми дітьми, як легковажно витрачаємо час, увагу й гроші — це звички, що їхнє існування ми усвідомлюємо. А зрозумівши, що звички можуть змінюватися, ви отримуєте свободу — і відповідальність — їх змінити. Усвідомивши, що звички можна перебудувати, ви осягнете силу звички, і вам залишиться тільки взятися до роботи.

«Одні мислителі, — писав Аристотель у “Нікомаховій етиці”, — вважають, що люди стають добрими від природи. Другі кажуть, що за звичкою. А треті — за вказівкою». На думку Аристотеля, усім керують звички. Свідченням істинної людської сутності є поведінка, що відбувається мимоволі, казав він. Тому «так само, як ділянку землі, яка має прийняти в себе зерно, готують заздалегідь, так і розум та звички учня готують для того, щоб він любив і ненавидів те, що треба».

Обидві групи спостерігали за однією і тією ж подією, але з погляду неврології вони сприймали її по-різному. Ігромани переживали від промаху психічний кайф, що почасти пояснює, чому вони сидять за гральними столами набагато довше за інших: тому що промахи активують звички, які змушують їх знову й знову робити ставки. Коли ж промах бачили люди, для яких ігри не були проблемою, вони переживали відчуття тривоги, що запускало іншу звичку, котра підказувала: «Кидай гру, поки не стало ще гірше».

— Ділянки мозку, що контролюють вашу поведінку, сплять, тоді як ті, що здатні на дуже складні види діяльності, — ні. Проблема в тому, що тоді вашим мозком керують лише базові шаблони, найпростіші звички. Ви слухаєтеся того, що у вашій голові, бо не здатні самотужки зробити вибір.