Король гніву

Тим, хто бореться за тих, кого любить, в тому числі і за себе

Він знав, що я маю слабкість до поцілунків в шию.

не мало значення, скільки часу ми були одружені і скільки разів ми цілувалися. Кожного разу це було, як вперше, в найкращому сенсі цього слова.

Важко було ясно мислити, коли він дивився на мене з такою посмішкою і такими очима. Вони повинні бути поза законом, так само, як і його голос. Вони були несправедливою перевагою, якою не повинен володіти жоден чоловік.

Данте захопив мої губи в поцілунку, і вечірка, музика, гості... вони всі зникли, знищені теплом його дотику.

Воно просочувалося в мої груди і вени, наповнюючи мене теплом зсередини.

Таким, яке буває тільки тоді, коли досягаєш кінця довгої подорожі... і знаходиш дім.

Я ніколи не втомлювався змушувати її посміхатися і червоніти.

Вона була моєю дружиною, моїм партнером, моєю дороговказною зіркою.

І я не хотів би, щоб було інакше.

— Нетерплячий, як завжди, — дражнила Вівіан, коли ми розлучилися. Її обличчя розчервонілося від задоволення і сміху. — Нам доведеться попрацювати над цим. Терпіння — це чеснота.

— Я ніколи не стверджував, що я доброчесний, люба. Грішити набагато веселіше. — Ще одна злісна посмішка. — Як ти дізнаєшся сьогодні ввечері.

— Я ще не місіс Руссо. У мене ще є час, щоб втілити в життя свою фантазію нареченої-втікачки, — пожартувала вона.

Зла посмішка розпливлася по моїх губах.

— Я люблю хорошу погоню.

Частина мене завжди знаходила шлях до неї. Вона була моєю Полярною зіркою, найяскравішою перлиною на моєму небосхилі.

Вівіан якось розповіла мені про китайське прислів'я, в якому говориться, що невидима нитка з'єднує тих, кому судилося зустрітися, незалежно від часу, місця і обставин.