Економіка. Інструкція з використання

У доіндустріальній Кореї казали, що «навіть усемогутньому королеві впоратися з бідністю не до снаги». Навіть якщо раніше так і було, ситуація змінилася. Нині світ виробляє достатньо, аби викорінити абсолютну бідність. Навіть без усесвітнього розподілу доходів усі країни (окрім найбідніших) виробляють достатню для цього кількість товарів. Нерівність існуватиме завжди, але якщо політика буде правильною, ми зможемо жити в напрочуд рівному за рівнем доодів суспільстві

Більшість людей вважають, що бідність і нерівність — неминучі результати природних відмінностей у здібностях людей. Нас закликають приймати цей стан справ так само, як ми приймаємо землетруси та виверження вулканів. Однак, як ми переконалися в цьому розділі, бідність і нерівність підвладні людському втручанню

більшість бідних людей не живуть у найбідніших країнах. Понад 70 % осіб, які живуть в абсолютній бідності, мешкають у країнах із середнім рівнем доходу.

Гроші дають змогу багатіям змінювати навіть базові правила. Назвімо речі своїми іменами: законними та незаконними шляхами вони привертають політиків на свій бік, часом просто купують політичні посади (про це більше в розділі 11). Наслідками цієї «політики грошей» стала дерегуляція на ринку фінансів і праці, а також зниження податків для заможних людей

Через ці негаразди незаможним особам складно досягти успіху навіть в умовах найбільш чесного ринку, адже будь-які ринки зазвичай маніпулюються багатіями

Зрештою, ми самі відповідаємо за те, як проживемо своє життя. Люди з приблизно однакових верств населення досягають різних успіхів у житті, бо мають різні таланти і здібності, докладають зусиль у різних напрямках. Було б нерозумно звинувачувати в усьому середовище або невезіння.

Усе починається з діснеївських мультфільмів, де маленьким дітям розповідають, що досягти можна будь-чого, якщо вірити у власні сили. Ми дорослішаємо, а нам і далі нав’язують думку про те, що люди — й лише вони — несуть відповідальність за все отримане від життя. Нас переконують, що ми мусимо прийняти те, що я називаю принципом L’Oreal: якщо хтось отримує десятки мільйонів фунтів стерлінгів на рік, то, напевне, «він того вартий». Підтекстом проходить думка, що люди бідні, бо недостатньо працюють і недостатньо стараються

Про людей, які залишаються бідними все своє життя або більшу його частину, говорять, що вони живуть у «хронічній» бідності

Така думка вперше виникла в Адама Сміта, який стверджував, що речі перетворюються на необхідність тоді, коли «чесним людям, навіть із найнижчого класу, стає негоже їх не мати». Він наводить відомий приклад: полотняна сорочка — це не «життєва необхідність», але «нині у більшій частині Європи чесний робітник соромився би з’явитися на людях без полотняної сорочки, відсутність якої означала б ганебний ступінь бідності».

Бідність такого ґатунку — це відносна бідність.

Іван у тій історії на початку розділу не задумав, щоб цар став жебраком, бо цар не входив до його референтної групи; він хотів, аби зникла маленька Борисова перевага відносно нього. Такий самий корейський селянин (назвемо його Янгсу) заздрив не землевласникові, який придбав велику земельну ділянку, — а своєму двоюрідному братові, який розжився невеличким клаптиком землі