bookmate game
uk
Оксана Забужко

Польові дослідження з українського сексу

Сообщить о появлении
Загрузите файл EPUB или FB2 на Букмейт — и начинайте читать книгу бесплатно. Как загрузить книгу?
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    Слухай, — каже Донна, й обличчя їй випогоджується спокоєм знайденого рiшення: looks like the guy is severely sick, don’t you think so?Короткий курс пси-хоаналiзу, шлях до душевного здоров’я: знайти причину, i проблема знiметься сама собою. Чому досi нiкому не спало на думку, що те саме можна б проробляти й з народами: пропсихоаналiзував гарненько цiлу нацiональну iсторiю — i попустить, як рукою знiме. Лiтература як форма нацiональної терапiї. А що, not a bad idea. Шкода, що в нас, власне, нема лiтератури
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    Цiєї ночi, певно, прийде жах.
    Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
    Передчуттям збоченського зв’язку
    Чи крику смертного стенає кволе тiло.
    Розрив, розрив — всiх зв’язок, нервiв, жил:
    Моя беззахиснiсть така тепер зовсюдна,
    Немов одвертий заклик злу: Приходь!
    Я вже себе побачила будинком,
    З якого в нiч оголеним вiкном
    Горить жовтогарячий прямокутник
    Iз планками упоперек грудей
    I низу живота — як на рентгенi,
    I камiнь той, котрий розтрощить шибку,
    Вже десь лежить, чекаючи руки".
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    жовтизни пагорби, на яких триває iсторiя: хто скаже менi, де наш Єрусалим, де його шукати
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    наготованих, було, на придане, — ми-бо все чекали свого весiлля, вишивали собi пiсень, хрестиком, слово до слова, i так упродовж всенької iсторiї, — ну от i довишивалися. В раб-ствi народ вироджується, кажу ще раз, прожовую цю думку до повної втрати смаку, щоб тiльки перестала нити, як негода, як щомiсячний бiль пустого лона, — виживання, скоро пiдмiняє собою життя, обертається виродженням, авжеж, браття-євреї, милi мої ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався серед публiки), — це й до вас п’ється: можете собi скiльки хочте згорда пирхати на сабрiв — тупицi, мовляв, рогулi, чи як вони там у вас значаться, — а менi назавжди вбився в пам’ятку заздрий, знизу вгору, погляд колеги-киянина, невеличкого, юрливого полукровки з жiночно вузенькими, високо пiдiбганими плiчками, що невловно накидали йому профiльну поставу горбаня, — ми вешталися з ним по Єрусалиму, переходили попри стонадцятий на дню патруль, i бiдака — не стримався, заламався: шiстдесятирiчний, ще брежнєвського розливу, професор, хлопчисько, що жадiбно витрiщається крiзь дiрку в парканi на вiйськовий парад, став горбатим слупиком, i вихопилося вслiд патрулевi — глибше власних полукровочних комплексiв укрите, аж присьорбнув слиною: "Якi вони… красивi!" — а вояки там i правда як на пiдбiр — мiфологiчнi велетнi, помилково вбра-нi в плямистий однострiй з автоматами через плече, розложистi гiрськi плато спин, рухомi стовбури стегон, мiцнi, з синюватим, проти оливкової засмаги, вiдливом, зуби, мов сама земля ожила й заходила в рiст, ах якi мужики, бенкет для зору! — в Схiднiй Європi пiди-но пошукай таких розкiшних бардадимiв семiтського типу, — нiби там, серед на вохру випалених безводних пагорбiв, i далi тривала, нiколи не перериваючись, бiблiйна iсторiя, в кожному разi, цi — в одностроях i з автоматами, як прочiсували арабськi й християнськi квартали, посуваючись по осонню з облудно лiньку-ватою грацiєю ситих хижакiв, — могли бути нащадками Авраама i Якова, мiй же професор — вже самими отими мерзлякувато, чи то вибачливо, скуленими (укри-тися, сховатися, догiдливо пiдхихикнути й злитися з меблею) плiчками — заперечував достеменнiсть Старого Заповiту: з такими плiчками неможливо боротися з янголом, взагалi нiчого неможливо, окрiм як бiгти "по вєрьовочкє", що вiн цiлий вiк i робив, що робили, з колiна в колiно все глибше вгрузаючи пiдборiддям у грудну клiтину, мiльйони ашкеназi, а вєрьовочка лопнула i жида прихлопнула, гай-гай! Але в них — в них усе-таки є випаленi до вохряної жов‍
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    тiль-ки ж, хай йому грець, чого в них виходять по тому такi негарнi дiти, дiти-лiлiпути: з обличчями маленьких дорослих, уже рокiв з трьох-чотирьох застиглими, як схололий пластик, у формах тупостi й злоби? Колись, i нестак-то й давно, всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас запевнити, ми були iнак-шi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на екранi — якщо в аудиторiї знайдеться екран i проектор — бодай кiлька кадрiв — тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у ненатурально штивних позах: в центрi батько й мати з по-школярськи складеними на колiнах руками, регуляцiї народжу-ваностi, звiсно, жодної, i над ними височiє цiлий лiс постатей — хлопи як дуби, один в одного, мов пере-митi, однаково зосереджено сурмоняться в об’єктив з-пiд нахмарених брiв, старанно, "на мокро" зачесанi чуприни, волячi шиї розпирають тiсно защiпнутi комiр-цi празникових сорочок, молодший, що, здається, досi пропiкає знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо воно змалечку вдалося бистре на розум, — а вони потiм гинули пiд Крутами, пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, — дiвчата ж здебiльшого в народних строях: брязкуча, навiть на око, провислiсть ковткiв, коралiв, розкиданих по плечах кiс i лент, мохнато-рясно вишиванi полики, бахмата нефоремнiсть спiдниць i керсеток не укриває пишноти здорових тiл, готових родити, я, проте, спецiально прошу звернути увагу на обличчя, ледi й джентльмени, — це прекраснi, вимовнi обличчя, над якими попрацював — i Божий рiзець, i роки трудного життя, котре, — якщо лиш не доскiпуватися в нiм повсякчас сенсу, як то здуру чинимо ми, а приймати як є, як погоду й негоду, — помалу-малу стесує з виду вториннi навалькування, оголюючи скупу чистоту первiсної — Божої-таки? — горорiзь-би: все лишнє пiдтягається, пiдчищається, виопуклюються чола, впертiшають щелепи, i все глибше висвiчу-ються — очi, очi, очi, чорнозем пiдвiвся, i погляд його з вiддалi часу — страшний i спитуючий, — що з ними всiма потiм сталося, вимерли в тридцять третьому? згинули в таборах, в слiдчих тюрмах НКВД, чи просто надiрвалися на колгоспних роботах? йолки-палки, ми ж були вродливим народом, ледi й джентльмени, вiдкритозорим, дужим i рослявим, самовладно-мiцно вкорiненим у землю, з якої нас довго видирали з м’ясом, аж нарештi таки видерли, i ми розлетiлись, розтрусились по всiх широтах обстрапаним пiр’ям iз розпоротих багнетами подушок,
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    а вклеєнi на форзацах бланки з чорнильними штампиками date due безсторонньо реєструють абсурднiсть цiлого цього заняття: згiдно з ними, за двадцять рокiв у Гарвардi ти виявилася п’ятою, хто випозичав "Брiфiнг iз сходження в пекло" Дорiс Лессiнг — роман, який згадується в усiх лiтературних довiдниках, i дiйсно того вартий, — i другою, кого зацiкавило польське видання Мiлоша, — бiльшiсть же виповiджених життiв так i пилюжаться незапотребованими листами в номерних шухлядах пiд вiконечком "До запитання"), —
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    Розпукнуте дерево в голiм ряду —
    Куди ж ти, дурненьке, спiшило?
    Ще й землю розкислу, безживно-руду
    Пiстрява трава не замшила,
    Ще вiтер весняний чаїться, як миш,
    Пiд вiттям, насторченим в мiтли, —
    А ти вже зiтхаєш, а ти вже дрижиш
    Клейким ряботинням на свiтлi!
    Навспинячки тягнешся, бiдне дитя,
    З усiх своїх сокiв i нервiв —
    Аж чути, здається, як млосно хрустять
    Сустави, за зиму завмерлi…," —
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    "То все було — блуд i бруд:
    Промивка пiдземних руд
    Од давнiх, стiйких отрут,
    По чiм залишався — труп.
    Вiдмитий i непахкий,
    Розкинувши двi руки,
    Немов окоренки крил,
    Лежав, мовчав i курив.
    I я мовчала невлад,
    I входив у мене — ад", —
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    "Брате мiй, чорнокнижник,
    Де ти тепер єси?
    Судитимуть нас без знижок
    На те, що "такi часи":
    Не цi— от, в чорних сутанах,
    Не кат iз лезом рудим —
    Судитимуть тi, що настануть,
    Коли розвiється дим.
    Проб’ються травинки гострi
    Крiзь мертвi, отверзтi роти,
    В мої обгорiлi костi
    Сядуть грати чорти,
    I мiсце моєї страти
    Парканом крутим обнесуть.
    Який тодi нас, мiй брате,
    Чекає посмертний суд?"
  • Анастасія Вітерцитирует3 года назад
    сваритися з мамою й принижено тлумачити рiдним редакторам, що где я, там i буде вiтчизна" — то зовсiм не значить "ubi bene, ibi patria", — бодай тому, що через цю саму довбану patria тобi нi у Шеффiлда, нi у Тiффанi, нi на Гавайях, нi на Флоридi, нiде й нiколи не є bene, бо вiтчизна — то не просто земля народження, правдива вiтчизна є земля, котра потрапить тебе вбивати — навiть на вiдстанi, подiбно як мати повiльно й невiдворотно вбиває дорослу дитину, утримуючи її при собi, сковуючи їй кожен порух i помисл власною обволiкаючою присутнiстю,
fb2epub
Перетащите файлы сюда, не более 5 за один раз