Тягар пристрастей людських

Я так палко на щось чекаю, а коли отримую це, завжди почуваюся розчарованим

Так само, як ткач створює свій вигадливий візерунок не задля кінцевого результату, а заради естетичного задоволення, так і людина може прожити своє життя; особливо, якщо хтось змусить її повірити, що наші вчинки від нас не залежать, нехай ставиться до свого життя, як до візерунка. Ніхто не мусить його плести. Займатися цим можна лише для власного задоволення. З усього різноманіття подій свого життя, своїх учинків, своїх почуттів, своїх думок людина може створити орнамент, звичайний, вигадливий, складний чи прекрасний; і нехай віра в те, що візерунок вибирає вона сама, — просто ілюзія, де реальність сплітається з місячного сяйва, байдуже: якщо комусь так здається, то для нього так воно і є.

Ідеаліст, нездатний змиритися зі штовханиною в людському натовпі, заглиблюється в себе; йому не вистачає сил на боротьбу, тому він називає битву вульгарним заняттям; він марнославний і заспокоює себе тим, що зневажає друзів, котрі оцінюють його не так високо

чому люди поводяться так, а не інакше? Вони керуються своїми емоціями, які можуть бути добрими чи поганими; здавалося, лише випадок вирішує, ведуть вони до перемоги чи поразки. Життя видавалося незбагненною плутаниною. Невідома сила жене людей із місця на місце, і вони вже не бачать мети, а поспішають заради самого процесу.

Хіба мають якесь значення умови, в яких живеш, якщо мрії перетворюють тебе на володаря часу і простору?

Відповідь не матиме сенсу, якщо ви не знайдете її самостійно.

Я вважаю, що люди здебільшого хороші, а поганих мені шкода

Тоді навіщо ви взагалі читаєте?

— Частково заради задоволення, тому що це вже стало звичкою, і, не читаючи, я почуваюся так само некомфортно, як без цигарки, а частково, щоб пізнати себе. Зазвичай я лише пробігаю рядки очима, але часом мені зустрічається якийсь уривок чи навіть одна-єдина фраза, котра має значення саме для мене, і тоді вона стає частиною мене; так я отримую від книжки все необхідне і не знайду там більше нічого, навіть якщо перечитаю її десяток разів. Розумієте, людина здається мені пуп’янком: більшість із того, що ми читаємо, ніяк на нас не впливає, але іноді кожному зустрічаються особливо важливі речі, які допомагають розкритися пелюсткам; ось так вони і розкриваються по черзі, аж поки пуп’янок не розквітне.

Я ненавиджу людей, котрі зневажають гроші. Вони або лицеміри, або дурні. Гроші — це шосте почуття, без якого не вдається сповна насолоджуватися п’ятьма іншими. Без пристойного заробітку втрачається половина можливостей, котрі дає нам життя. Однак слід залишатися обачним і не витрачати ані на шилінг більше від заробленого. Ви ще почуєте, як люди кажуть, що бідність — це найкраща пора для митця. Вони просто ніколи не відчували, як її метал вгризається в плоть. Вони не знають, якими слабкими від неї стають. Вона змушує постійно принижуватися, відрізає крила, зжирає душу, наче рак. Ми говоримо не про багатство, а про гроші, які допоможуть не втратити гідність, безперешкодно працювати, залишатися щедрими, чесними та незалежними. Я щиро співчуваю митцю, — байдуже, письменникові чи художнику, — життя якого цілком залежить від його мистецтва.

Картини малюють лише тому, що не можуть не малювати. Це така ж функція організму, як будь-яка інша, ось лише властива вона не кожному. Ми малюємо для себе, інакше довелося б укоротити собі віку. Тільки задумайтеся, ви витрачаєте бозна-скільки часу, намагаючись зобразити щось на полотні, пишете потом і кров’ю власної душі, а який результат? Десять проти одного, що Салон відхилить картину; а якщо вони погодяться її взяти, люди кидатимуть на неї десятисекундний погляд і йтимуть далі. Якщо вам пощастить, якийсь неграмотний бовдур придбає її, повісить на стіну й помічатиме не більше, ніж свій обідній стіл. Критика і художник не мають нічого спільного. Критика оцінює об’єктивно, але об’єктивність художнику не потрібна.