uk
Абхіджіт Банерджі,Естер Дуфло

Економіка бідності. Як звільнити світ від злиднів

Сообщить о появлении
Загрузите файл EPUB или FB2 на Букмейт — и начинайте читать книгу бесплатно. Как загрузить книгу?
  • b1728076273цитирует5 лет назад
    До того ж більшість із нас погодяться з економістом-філософом Гарвардського університету, лауреатом Нобелівської премії Амартією Сеном, що бідність призводить до безповоротної втрати здібностей. Він говорить, що бідність — це не просто брак грошей, це відсутність можливості повною мірою реалізувати свій людський потенціал (18).
  • Анастасія Вітерцитирует4 года назад
    Нижній середній клас — це ті, хто живе на 2–4 долари на день, а представники верхнього середнього класу живуть на суму від 6 до 10 доларів
  • Анастасія Вітерцитирует4 года назад
    нарешті, є песимісти у справі надання допомоги. Вільям Істерлі, конкурент Джеффрі Сакса з Нью-Йоркського університету, розташованого на іншому краю міста, був їхнім першим дійсно помітним представником (з двома книжками «У пошуках зростання» і «Тягар білої людини. Чому зусилля Заходу допомогли іншим породити так багато зла і так мало добра»)15. До нього приєдналася Дамбіза Мойо (авторка «Мертвої допомоги») — замбійка зі ступенем доктора економіки і досвідом у сфері інвестиційного банкінгу16. Обоє стверджують, що допомога завдає більше шкоди, ніж добра: це відбиває у людей бажання шукати рішення, які працюватимуть у їхньому конкретному середовищі, корумпує і підриває місцеві установи, а також створює вічні лобі гуманітарних інституцій, які змушені винаходити нові проекти, щоб виплачувати заробітну плату своїм працівникам, навіть коштом потенційних бенефіціарів.
  • Марія Фрейцитирует4 года назад
    багато речей не працюють не через небажання певної групи, а через погано організовану систему, яку ніхто не потурбувався виправити
  • Anna Shapovalцитирует5 лет назад
    Отож бідні, як Пак Солхін чи африканські сім’ї, стають дедалі біднішими, щораз більше почуваючись у пастці. А ті, хто починає з достатнього доходу, щоб прогодувати себе, ніколи не голодуватимуть.
    Ми можемо проілюструвати ідею пастки бідності простими цифрами. Коли хтось отримує певний дохід, він їсть, що дає йому сили заробити собі на прожиток. Спосіб, у який дохід сьогодні перетворюється на дохід у майбутньому, має форму, наведену на рисунку 1. Горизонтальна вісь показує нинішній дохід, а вертикальна вимірює майбутні доходи. Крива відображає рівень доходу, який можливий завтра (у широкому сенсі: «завтра» може бути «наступного тижня» або «наступного року») з урахуванням нинішнього доходу (наприклад, кількість кілограмів рису, яку робітник має силу зібрати, якщо він проїдає весь свій дохід). Так Пак Солхін, із його дуже низьким доходом, перебуває у лівій частині рисунка (позначений стрілкою з його ім’ям на горизонтальній осі): проїдаючи все, що може отримати, він здатен лише генерувати достатню силу, щоб відтворити дохід, позначений вертикальною стрілкою з його ім’ям. Зверніть увагу, що для Пака Солхіна майбутній дохід є меншим від доходу, з якого він починав: крива нижча від діагональної лінії, тому що більшість кілокалорій, які він може отримати, йдуть на підтримку його життєдіяльності.
  • Anna Shapovalцитирует5 лет назад
    Описане Паком Солхіном економіст назвав би харчовою пасткою бідності — незаможні люди залишаються такими, тому що не можуть дозволити собі їсти вдосталь. Ідея не нова: її вперше офіційно оприлюднено 1958-го (це була частина кандидатської дисертації Діпака Мазумдара в Лондонській школі економіки) (26). У 1986 році Парта Дасгупта і Дебрадж Рей, на той час професори Стенфордського університету, дали йому витончене тлумачення, звідки його запозичили і ми (27).
    Ідея проста. Організм людини потребує певної кількості кілокалорій, щоб підтримувати життєдіяльність. Тому дуже бідному ледь вистачає тієї їжі, яку він або вона може собі дозволити для забезпечення функціонування організму і, можливо, заробітку мізерних доходів, що їх людина головним чином використовує на цю ж таки їжу (нездатність заробити, найімовірніше, призводить до смерті, якщо держава або товариш не прийде на допомогу). У такій ситуації перебував і Пак Солхін, коли ми зустрілися: їжі, яку він отримував, ледь вистачало на силу, щоб зловити з берега рибу.
    Проте згодом, коли люди стають заможнішими, вони можуть купити більше продуктів харчування. І тоді, задовольнивши основні метаболічні потреби, уся додаткова їжа йде на нарощування сили. Вона робить людину такою сильною, що та здатна заробляти значно більше, ніж їй потрібно, щоб харчуватися для підтримки життєдіяльності. Коли людина стає багатшою — вона їсть краще, при цьому стаючи сильнішою — отже, ще багатшою і так далі. Багаті стають багатшими, а бідні залишаються бідними.
    Ключовою в цій історії є ідея, що коли ви маєте достатній дохід, один долар (або, ймовірніше, одна квача чи одна така [3]) доходів дає вам змогу заробляти більше, ніж один долар, але якщо ви маєте дохід менший за цей критичний рівень, тоді один долар відтворює лише долар або навіть менше.
  • Андрей Сорокацитирует5 лет назад
    Ми виграємо від тонкого патерналізму на щоденних засадах. І ми не повинні почуватися комфортно, читаючи лекції бідним з нашого дивана в чистому будинку, в якому доступні всі засоби санітарії, про необхідність узяти на себе відповідальність за своє власне життя
  • Андрей Сорокацитирует5 лет назад
    Тому профілактичний догляд — чудовий наочний приклад для ілюстрування такої політики, як відкладені вигоди, адже щоразу важко зрозуміти, чим саме вони є.
  • Андрей Сорокацитирует5 лет назад
    стимули принижують і того, хто їх надає, і того, хто отримує:
  • Андрей Сорокацитирует5 лет назад
    психологічним ефектом незворотних витрат: люди, найімовірніше, використають те, за що заплатили багато.
fb2epub
Перетащите файлы сюда, не более 5 за один раз