He відпускай мене

як швидко зникають спогади, навіть найцінніші. Я з цим не погоджуюсь. Ті спогади, які ціную найдужче, ніколи не тьмяніють.

— Я постійно думаю про річку з дуже швидкою течією. І про двох людей у воді, які намагаються триматись одне за одного, триматися з усіх сил, але врешті вони виснажуються. Течія надто сильна. Вони мусять одне одного відпустити, роз’єднатися. Так я думаю про нас. Як шкода, Кет, адже ми любили одне одного все життя. Але ж ми не можемо назавжди залишитися разом.

Хоч як би незручно почувались люди через ваше існування, набагато важливішим виявилось усвідомлення, що їхні власні діти, їхні чоловіки і дружини, батьки, друзі не помруть від раку, від захворювання рухового нейрона, від серцевих хвороб.

схоже на кілька ножиць у чиїхось руках, що перетинають шнурочки якраз у тому місці, де вони переплітаються між собою над кулаком чоловіка. Щойно це станеться, більше не буде нічого, що могло б тримати кульки разом.

потужні сили розтягували нас в різні боки, і потрібен був привід, щоб завершити це завдання. Якби ми зрозуміли це ще тоді — хто знає? — можливо, ми міцніше тримались би одне за одного.

Мені ніколи не доводилось чути, щоб Рут брехала ветеранам. Вона радше не заперечувала певних речей, натякаючи на інші.

Ти поводилась інакше. Я пам’ятаю. Ти ніколи не соромилась своєї колекції і зберігала її. Тепер я шкодую, що не зробила так само.

кожен мав такі маленькі секрети — особисті закамарки, повітряні замки, в яких можна було сховатись зі своїми страхами і тугою

ці зусилля, плани — лише для того, щоб засмутити найближчу подругу. Ну і що, коли вона збрехала трохи про коробку з олівцями? Хіба ми всі не мріємо час від часу, щоб хтось із вихователів порушив правила і зробив для нас щось особливе? Хіба не фантазуємо про спонтанні обійми, таємний лист, подарунок?

було схоже на частку секунди перед тим, як вступити в калюжу — ти усвідомлюєш, що вона перед тобою, але вже нічого не можеш із цим зробити.