Квартира київських гріхів

суті, кожне живе створіння має одну мету — народити. Народити фізично або духовно.

Перестаючи любити те, що маєш, втрачаєш усе.

— Я думаю, що якщо Бог — це програміст, то він запрограмував людей бути схильними до гріхів. Бо лише так стала можливою еволюція. А його баг — це почуття провини людей через ці гріхи. Звільнишся від почуття провини і відчуєш повну свободу. Розумієш: пізнати Бога іноді можна лише пізнавши гріх. А не пізнавши гріх, не можна викопати у собі місця для Бога.

— А ви що думаєте про Бога?

— А я думаю, що ніхто не має права засуджувати Бога за те, що життя неідеальне, бо нам самим у майбутньому доведеться стати одним цілим духом і запрограмувати нову еволюцію. Тоді ми зрозуміємо, що вона можлива лише тоді, коли Єва скуштує заборонений плід і почне рухати життя вперед. Єва — транзистор номер один в електричному ланцюгу нашого життя й еволюції на цій Землі.

Кохання, як Бог. Його ніхто не бачив. У нього можна лише вірити або відчути.

— А може, кохання це і є Бог?

— А може, і так.

Я можу розповісти тобі про хтивість. Про кохання я можу лише уявляти. Наприклад, я змушую людей пити один одного. Жадібно ковтати, брати, насолоджуватись. А після того лишатись спустошеними. Кохання ж наповнює. Завдяки мені, на світі народилося багато прекрасних людей, але й багато життів було зруйновано, бо одного разу я пірнула в їх тіла. Фома Аквінський застерігав вас від мене, як від найбільшої з насолод, що поглинає розум більше, ніж будь-який інший гріх. Кохання ж вважають найбільшим благом. Як же впізнати мене? Я не знаю. Мене ніяк не розпізнати. Мене потрібно просто відчути. Впустити або відпустити.

Зрештою, я вже давно вважала людство водою, а планету каструлею, що стоїть на вогні. Якщо подивитись на ту воду спочатку, буде здаватись, що нічого не відбувається, але чим ближчою вода буде до кипіння, тим швидше почне рухатись. Молекули все швидше рухались би в каструлі зі сторони в сторону, а потім би тікали вгору. Людство вже почало закипати, от-от і воно почне випаровуватись.

Але ж такою і має бути справжня мрія. Як недосяжна гора — дуже висока. Бо чим вона вища, тим більші м’язи ти накачаєш поки дійдеш до неї, тим сильнішим і витривалішим ти станеш. А для чого ж тобі нам це життя потрібно, як не для того, щоб лізти на гору?

я не уявляю собі сучасність, вкриту бруківкою. Ні, сучасність — це швидкісне метро, це транспортні розв’язки, це натовп людей, бо лише натовп зможе зрушити з місця столицю європейської держави. Натовп гарний і думаючий, організований, інтелектуальний, натовп, який я так люблю.

Як щодо допомоги Україні перетворити економіку з ресурсної на виробничу? — продовжувала розмірковувати Ненаситність. — Допомогти суспільству споживати інформації і харчів для розуму більше, ніж харчів для шлунку? Будувати підприємства, замість копати на городах картоплю? Припинити котитися у безодню? Ми ж сьогодні говорили про те, що краса і ресурси України в руках жадоби перетворили її на ваше прокляття. Чи не хотів би ти тепер, усвідомлюючи це, повернутись назад, щоби боротись за своє світле майбутнє? Чи не усвідомлюєш ти тепер, що найкраща інвестиція — це не інвестиція у своє багатство, а інвестиція у світле майбутнє твоєї країни і разом із тим усієї планети?