Олена Оксенич

«Цікаво, я зараз дивлюся на кохання чи на одержимість?» — спитала себе детектив.

Іноді їх неможливо відрізнити.

Завжди краще захоплюватись найкращими серед ворогів, аніж найгіршими серед друзів, чи не так, Коменданте?

Як і всі відмінники, я прагнув лише схвалення, нехай би й від дурнів.

Він служив своїй країні за копійки, бився у війні, якою керували американці, й дійшов практичного висновку, що державна допомога — винагорода, ліпша за медаль.

Ти вмієш говорити, і це чимало важить. Та не лише це. Ти чудовий слухач. Ти опанував загадкову східну посмішку, сидиш тут, киваєш, спочутливо морщиш лоба, щоб люди говорили далі, думаючи, що ти повністю згоден з усім, що вони кажуть, а сам не кажеш ані слова.

Тому суть листа великого американця до його юного друга була слушна: нам усім слід мати старших коханок.

Як сказав Геґель, трагедія — це не лише конфлікт між тим, що правильно і неправильно, а між правильним і правильним, дилема, якої не уникнути нікому з тих, хто хоче стати частиною історії.

Я не хвилювався про те, чи відчув що-небудь огрядний майор. Мене хвилювало те, чи відчув я що-небудь.

Печінка була найзмученішою частиною мого тіла — після совісті.

Верховні жерці Голлівуду глибоко розуміли ідею Мілтонівського Сатани про те, що краще правити в пеклі, аніж служити в раю, краще бути не благочестивим персонажем з масовки, а лиходієм, невдахою чи антигероєм, якщо все світло сцени спрямоване на тебе.