Юрій Горліс-Горський

я не згоджуюся з Христовим заповітом підставляти праву щоку, як тобі приліплять ляща по лівій. Така засада для українців погубна, бо маємо таких добрих сусідів, що будуть бити поки влізе, і соромно їм ніколи не стане, бо б’ють вони нас не для розваги, а тому що їм потрібні багацтва нашого краю.

К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав’ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо79 наших «приятелів» шанувати їх — Україна ніколи не буде щасливою.

Наша сила в селах.

Ні один народ не переживав того, що тепер переживає Україна, але й нікому це так не йшло на користь, як іде українцеві. Це перетворить лінивого українського вола в хижого звіра, який, вирвавшися колись на волю, як побачить, що хтось знову протягає до нього лапу, — не буде ждати, поки треба буде оборонятися, а сам

Голодна Москва не відмовиться легко від українського хліба.

Ворог, що залічив рану, — теж ворог.

А один піп є маленький, згорблений — кажуть черниці, що сто тридцять років від роду має. Сліпий уже і не чує нічого, а то міг би чимало оповісти — з хлопчика-послушника тут. Він раніше історію манастиря писав, а тепер ігуменя забрала книги до себе і, мабуть, пише, як «хохлы обитель осквернили». Колись мушу видерти у неї старі записі, переглянути.

Світ як світ, паніматко, а оці вали вже скоро півтораста літ як козака не бачили, а їх насипали не на те, щоб із-за них тільки Богу молитися. От що… Давно я тобі збирався сказати… Ти, паніматко, можеш собі України не любити, це річ твоя, та коли будеш про це голосно балакати — накажу спакувати твої пожитки і відправлю тебе до большевиків у Кам’янку. Там є «истинно русские люди» — з ними тобі буде веселіше…

Для нього кулемет — все. Ні один закоханий так коло дівчини не припадає, як він коло своїх кольтів і максимів. Невеликий собі, худощавий хлопець, та сила духа в нім велитенська…

Чи багато з-поміж українців так реаґує на образу своєї особистої чи національної чести?