Володимир Єрмоленко

Дякую всім іншим добрим людям за те, що вони є.

Завдання ризиковане і в чомусь утопічне, але воно має терапевтичний ефект: шукаючи найголовніших речей у життях інших людей, ви водночас шукаєте ці речі в самих собі.

«Важливо не те, що інші зробили з нас; важливо те, що ми самі робимо з того, що інші зробили з нас»

«Важливо не те, що інші зробили з нас; важливо те, що ми самі робимо з того, що інші зробили з нас», — говорив Сартр. Життєва подорож — це рух від «я» даного до «я» вільного, від нашого «я», зроб­леного іншими, до «я», яке ми зробили своїм зусиллям із даного нам матеріалу.

Ми не відчуємо нерва його письма, якщо не знатимемо, що Руссо боявся говорити на людях і що письмо було для нього заміною його усної німоти.

Жан-Жак узагалі не належав до людей, які вільно почуваються серед інших. Він жив у страху перед іншими: перед їхніми поглядами й доторками, перед їхніми нападами та хитрощами. Він був людиною, непристосованою до свого століття.

Він починає писати, бо не вміє говорити на людях. Його ніхто не слухає, тому він зробить так, щоб його всі читали.

Зі своєю усною німотою, що перетворилася на письменницький геній, Руссо ніс сучасникам і нащадкам важливу звістку: твої вади можуть стати твоїми перевагами. Твої вади можуть стати твоїми перевадами.

Ми не знаємо, чи став би Руссо письменником і філософом, якби не був нездарним промовцем. Якби не був соціопатом та параноїком.

Взяти реванш за поразку безпосереднього спілкування.