Анатолій Онишко

Ваша погана любов до себе обертає самотність на в’язницю.

Бути вільним від щастя рабів, звільненим від богів і поклоніння, безстрашним і страшним, великим і самотнім — цього прагнуть правдиві.

Замученим отруйними мухами бачу тебе я, до крові закусаним бачу я все твоє тіло, але твої гордощі навіть не хочуть розгніватись.Крові твоєї хочуть вони з невинним виглядом, крові прагнуть їхні безкровні душі — і тому кусають вони з невинним виглядом.Але ти глибокий, надто глибоко ти страждаєш навіть від невеликих ран, і не встигнув ти ще одужати, як по твоїй руці вже повзе такий самий отруйний хробак.Ти здаєшся мені надто гордим, щоб цих ласунів убивати. Та стережися, щоб терпіти всю їхню отруйну кривду не стало твоїм покликанням!Дзижчать вони навколо тебе і з похвалою своєю: похвала їхня — це докучливість. Вони хочуть допастися ближче до шкіри твоєї і крові.Вони улещують тебе, як Бога чи диявола, вони скиглять перед тобою, як перед Богом чи перед дияволом. Що з того! Облесники вони і скиглії, більш нічого.Часто бувають вони й прихильні до тебе. Та це — всього лиш одвічні хитрощі боягузів. Так, боягузи хитрі!Багато вони міркують про тебе своєю убогою душею — ти завжди викликаєш у них підозру! Все, про що багато міркують, починає викликати підозру.Вони карають тебе за всі чесноти твої. Дарують вони тобі, по суті, лише твої помилки.Бо ти лагідний і справедливо судиш; ти кажеш: «Не винні вони в мізернім своїм існуванні». Та їхня убога душа переконана: винне кожне велике існування.Навіть коли ти до них поблажливий, вони почувають себе зневаженими тобою і повертають тобі твою добродійність прихованим лиходійством.Твоя гордість безмовна завжди їм не до смаку; вони гучно радіють, коли твоя скромність дозволяє тобі деколи бути суєтним.