Віра Агеєва

іно опинялося у фокусі багатьох культурних процесів. 20-ті роки одержимі мистецтвом масовим, можливістю адресуватися до величезної аудиторії. Зі щойно організованим ВУФКУ (Всеукраїнським фотокіноуправлінням) по­чи­нають охоче співпрацювати і пи

Щодо останнього визначення, то воно виглядає пророчим щодо статусу й досвіду радянських інженерів людських душ: якраз у найкривавіші 30-ті роки політика приручання митців спричинила популярність урядових прийомів, бенкетів тощо — і це зовсім не відміняло можливості негайного нічного арешту для будь-кого з похмурих і переляканих бенкетарів. А не відгукнутися на високе запрошення означало якраз більше викликати підозру з приводу лояльності до влади.)

Біографія Миколи Бажана зовні виглядає бездоганно радянською. Якраз йому є всі підстави закинути, що старався виглядати першим учнем там, де ніби можна було, уникаючи допитливого ока, спробувати якось пригнутися за другою чи третьою партою… Такий вибір Бажана не привабив, він, вочевидь, не хоче задовольнитися марґінальною чи епізодичною роллю в життєвій драмі, попри очевидні ризики. Як би там не було, але в статусі очільника різних галузей культурної політики, керівника різних культурницьких проектів якраз він ініціював багато добрих справ. Усе ж кожен, хто знає цю літера