Григорій Квітка-Основ'яненко

Прокип Шкурат – обыватель из за Лопапи.

Одарка – жена его.

Уляна – дочь иx.

Алексий – помещичий крестьянин.

Павло Кандзюба – обыватель из-за Харькова.

Стецько – сын его.

Осип Скори к – отставной солдат.

Тымиш – обыватель из Заиковки.

Девки, подруги Уляны.

своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

про будь-яке оприлюднення літературного твору того чи іншого жанру українською мовою, адже така була «об’єктивна даність», накинута владою. Так, наприклад, Валуєвський циркуляр 1863-го р. разом із «таємним актом» 1876 р., якими, по суті, заборонялося «все українське», діяли аж до початку XX ст. Самий лише часопис «Киевская старина» (1882—1906), що від 1902 р. виходив під редакцією В. Нау

Сучасники письменника й дослідники його творчості досить повно окреслили риси його характеру: за наявності християнського світогляду й моралізаторства «в нього ні краплі не було претенсійности та наставницького тону. До старости зберіг він гнучкість та свіжість характеру, вміння легко пристосовуватись до всякого товариства. Він гаряче любив дітей, майстерно оповідав своїм малим слухачам казки й анекдоти — дорослим.

У грудні 1773 р. Г. Квітку записали на військову службу вахмістром лейб-гвардії кінного полку; із жовтня 1796 р. він ротмістр Сіверського карабінерного полку, а згодом — Харківського полку кірасирів, але в січні 1797 р. звільнений у відставку в чині капітана

Чи понятно вам теперечки, добродiю, вiдкiль сiя напасть постиже нашу палестину, яко не iмами нi краплi дощу, даже i до днесь?

дасть бог свiт, дасть i совiт, то й порадимось, що треба робити».

Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами.