Ребекка Яррос

Я приємно вражена цією книгою.
1100 сторінок — і я не могла зупинитись. Кожна нова глава чіпляла ще сильніше, кожна сцена — глибше.

Вайолет вразила мене до глибини душі.
Фізично слабка, але з розумом, відвагою і силою духу, яка не піддається.
Особливо близькою вона стала для мене в момент, коли врятувала золотого дракончика.
Я б зробила так само — завжди прагнула захистити слабших, навіть якщо забувала про себе.
Як і я, вона намагалась бачити в людях краще — навіть коли вони ховались за маскою холоду.

Ксейден був суперечливим.
То холодний і небезпечний, то раптово теплий і турботливий.
В одну мить він обіцяв убити її — в іншу рятував, мовби це найприродніше у світі.
І я розуміла її сумніви: вона не знала, чи він грається, чи справжній.
І так, між ними була пристрасть.
Жива, гостра, часом майже нестерпна.
Але важливішим за дотики було те, як вони змінювали одне одного.
Вона ставала сильнішою поруч із ним.
А він — м’якшим, коли був із нею.

Вони втрачали друзів, стискали зуби, виживали.
Але навіть тоді, коли все ламалось навколо —
вони йшли поруч.
Світ, у якому відбувається дія, — неймовірно захоплюючий.
Жорсткий, глибоко продуманий, живий — з драконами, силою, магією та зрадою.
Але найсильніше, що я винесла з першої частини — це трансформація головних героїв.
Бо ця історія не просто про війну. Вона про те, як люди змінюються — через біль, любов і вибір.
Я вже почала читати другу частину і точно знаю —
третю чекатиму з нетерпінням.