Друга Світова війна, і Америка — як мед для емігрантів. Головний герой — журналіст, дорога якого в Нью-Йорк була довгою і не простою. Він не відчуває в собі особливих навичок і талантів, не знає мову і почувається себе чужим. З часом, він обростає новими знайомими, іншими емігрантами. Та чорні сни і думки не залишають його.
Одна з них — Бетті Штайн, жінка третього віку, добра та чутлива до чужих сліз і горя, все мріяла про те, як опиниться у своєму рідному Берліні. В неї був рак, вона відчувала наближення смерті й усіляко їй чинила опір, бо не могла допустити й думки, що помре, так і не повернувшись на рідну вулицю. Вона стежила за новинами, за перебігом воєнних дій, та позначала на карті місця: ті, які були звільнені та ті, які були знищені. Для мене вона уособлює всіх тих вимушених емігрантів, — що тоді, що зараз, — які чекають можливості повернутись додому, на вулиці рідного міста, попри усвідомлення, що все змінилось, і місця, де вони колись будували своє життя вже зовсім інші. Та найбільший страх її та всіх інших вимушених емігрантів — невідомість, яка чекає на них після закінчення війни. Чи знайдуть вони місце в новому суспільстві? Чи будуть корисні?