Чайка Джонатан Лівінгстон

– Чому, Джоне, чому? – питала мати. – Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти – це забавка для пеліканів та альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір'я та кістки лишилися.

це тріумф! Гранична швидкість! Двісті чотирнадцять миль за годину – для чайки! Це прорив, це велика, вирішальна мить в історії Зграї, а для чайки на ім'я Джонатан – це початок нового життя.

Невже взагалі немає такого місця - небеса?
- Ні, Джонатане, такого місця немає. Небеса - не місце і не час. Небеса - це досконалість.

Звичайно, і тут діє той самий закон: ми вибираємо для себе наступний світ завдяки тому, чого навчились у попереднім. Не навчишся нічого - і наступний світ не буде нічим різнитися від попереднього, і в ньому тебе чекатимуть ті самі перешкоди і свинцевий тягар незнання.

Життя - це незбагненна таємниця, і нам досить знати одне: ми вки-
нуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо.

А той, хто хоч раз торкнувся вершини пізнання, не може зв'язувати себе такими обітницями.

повернутися додому, до Зграї, і вдовольнитися тим, що я такий, як є, – жалюгідна, нікчемна чайка

Не вір своїм очам. Усе, що вони бачать, це межі. Довіряй внутрішньому зору, осягни те, що вже знаєш, – і шлях до неба відкрито.

– Чому, – задумано мовив Джонатан, – чому найважче у світі – це переконати птаха, що він вільний, адже він сам може пересвідчитись у цьому, досить лише докласти трохи зусиль! Чому це так важко?

– Єдиний справедливий закон – це шлях до свободи, – відповів Джонатан. – Іншого закону немає.