Доброго здоров'я вам, любі наші читачі! Змушений просити у вас пробачення, бо це, скоріше за все, останнє наше, розпочате спільно з моєю онучкою Сашенькою, напівфантастичне оповідання про юного чаклуна Петрика, яке я був змушений доводити до фіналу вже самотужки. Лихо у нас сталося: вдерся в нашу сім'ю підступний ворог, що зовні мав вельми приємний вигляд. Демонструючи свою обізнаність, він був здатний по-дружньому відповісти на будь-яке, навіть, вкрай складне питання, міг музичкою розважити, міг гарним мульти-відео потішити. Не заперечував спілкуванню ні під час сніданку, ні під час обіду чи вечері… А що ж вимагав він взамін? Звісно, як і кожен загарбник-окупант, він полював на гроші, але не вони були його головною метою. Найстрашніше було те, що він пожирав наш час, котрий, як відомо, відновити неможливо. Весь, і вільний і робочий час викрадав той ненажера. Через брак часу ніколи стало онучці і з друзями-подругами побігати, розумну книжку почитати, захоплюючу казкову історію придумати, нового віршика скласти, гарно уроки вивчити, про щось цікаве з батьками, з дідусем та бабусею погомоніти. Щоб не поповнити когорту «Іванів нє помнящіх родства», про історію роду свого розпитати, бо хто про це розкаже краще за дідуся з бабусею? Але, але… Через того зайду часу нема навіть на саме найнеобхідніше. Все зжирає облудний заморський злодюга на ім'я барон Фон Смартфон… Під личиною доброго друга-порадника ховається підступний крадій талантів, здібностей та здоров'я не тільки маленької, але й цілком дорослої людини. Цю анотацію до нашого твору хочу закінчити відомим закликом: — ЛЮДИ, БУДЬТЕ ПИЛЬНІ! не потрапте в ту ж халепу, що й ми…