Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи

А це, мовляв, вселяє небезпечне відчуття вседозволеності. У приклад він навів такий епізод: якось на вихідних він зупинився в готелі «Фор сізонс» — винятковий рівень сервісу. Коли він, сидячи біля басейну, впустив ложку, якою їв диню, офіціант моментально підніс три чисті на вибір. Він сказав, що налаштуватися потім на звичайне життя було важко: найменша затримка або дискомфорт викликали роздратування. «Коли звик, що тебе обслуговують цілодобово, то починає здаватися, що ти і твої бажання — центр світу. Втрачаєш контакт з реальністю. Думаю, щось подібне трапилося зі Строс-Каном», — сказав він.

Героїв-бізнесменів, які прекрасно опанували хвилю революції, спонукає бажання збудувати власний бізнес. Це створює цінність і для решти (у промові Рузвельта — це «залізниці»), але провідна зоря цих героїв — прибуток, а не національне будівництво.

«Сума, в яку суспільству обходиться хабар чиновнику за до́звільне рішення для малого підприємства, зникає на фоні телекомунікаційного конгломерату, який підкуповує політика, щоб змінити правила гри і гарантувати собі монопольні права, або інвестиційного банку, який впливає на нормативно-правову базу».

Безпосередня корупція, якою найбільше переймалися допомогові фонди і громадські організації (хабар чиновнику або полісмену, ба навіть украдені з держбюджету і сховані у швейцарських банках гроші), виявилася верхівкою айсберга.

За підрахунками Кауфмана, весь світ платить близько трильйона доларів безпосередніх хабарів на рік. Але на порядок більші суми заробляли на так званій «легальній корупції»:

«Мені здається, що велика конкуренція між Лондоном і Нью-Йорком штовхала їх послаблювати регулятивні вимоги, — розповідає Мартін. — Пригадую, як ми говорили [зі своїми регуляторами] і зійшлися на тому, що не готові до такого підходу. Ліберальні правила у сфері, яка настільки залежить від ліквідності, — безглуздя».

Фінансист з Бей-стріт369 підсумував це пікантним афоризмом: «Канадські регулятори не заздрять чужому пенісу».

«Чотири ноги добре, а дві краще» — це прислів’я добре передає суть картини. Норовливу ногу завжди можна відрізати, кинувши у в’язницю того чи того плутократа, не знати тільки, кого саме, тому-то краще не світитися.

Своєкорислива, і в остаточному підсумку саморуйнівна, ментальність Вол-стріт і Сіті впливала на

Чотири ноги добре, а дві краще»

жінок, мовляв, нема хватки: «У них нема інстинкту вбивці, вони не хочуть воювати, не б’ють по слабкому місцю».

Середній клас найбільш фрустрований у тих суспільствах, де шлях на вершину сильніше залежить від зв’язків, ніж від заслуг.