Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя

Ірен Роздобудько – авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть упопулярності з книгами Паоло Коельо.Схожий езотерично-побутовий ракурс має і твір “Дванадцять, або Виховання жінки вумовах, не придатних до життя”. Втомлена життям і славою, публікаціями в гламурнихжурналах героїня вирішує кардинально змінити своє життя й улаштовується на роботу допсихіатричної клініки. Але замість спокійного вислуховування стандартних історій хвороби вжепершого дня їй трапляється пережити дивну пригоду – закодовану розповідь хворого, не надтосхожого на хворого. Цілу ніч вона намагається вичленити з його плутаної розповіді незвичайнуісторію життя й візії світу, розказаної у формі притчі: “Отже, я бачив її біля джерела. Передтим, як підставити шийку карафи під струмінь, вона вмивалася. Довго терла обличчя, відмиваладолоні. Особливе зворушення викликало в мене те, як вона миє ступні – вперто тре їх камінцем,уважно розглядає і знову тре, аж поки вони не стають ніжними та жовтувато-рожевими, якпергамент, що світиться на сонці. Потім рівна цівка зі дзвоном лилася в карафу. Лилася такдовго, що дівчинка встигала трохи поспати на великому круглому камені. Крізь дрімоту вонадослухалася до звуку й прокидалася якраз у ту мить, коли вода наливалася по вінця. О, забувсказати, вона казала воді: “Доброго дня!” – коли приходила, та: “Дякую!” – коли карафанаповнювалася. Одне слово, звичайне мале дівчисько…Я бачив усе її життя настільки чітко, що моє серце часом стискалося. Я знав, що років утридцять, народивши купу дітлахів, вона зів’яне, носитиме чорну туніку та хустку, ховаючи піднею поріділе волосся та спалене сонцем згрубіле обличчя. І так само приходитиме до джерела,тільки вже не казатиме воді ані добридень, ані дякую… Вона вже зараз мала вигляд стомленої”.Історія підступного кохання вдівця до багатої спадкоємиці, який намагається довести її добожевілля картинами, які сам малює та які вже довели до самогубства декількох його попередніхдружин, – не менш містична та загадкова. Але це лише дві з численних історій, химернопов’язаних у цій книзі. Авторка не зраджує свого стилю та бездоганної української мови, яка нетак часто трапляється в сучасній популярній українській літературі.