Дорогою ціною

Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею... Листопад 1901 р.

Ніч тяглась довго, безконечно, як смерть…

– Оце ззаду пам'ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний… з тим і до бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…

Листопад 1901 р.

Він не хоче вмирати. Він хоче жити. Світ такий красний...

Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…

– Десь тепер наш Котигорошок із турком бесідує, – обізвалась Соломія.

– Як не годує раків дунайських, – кинув Остап. І

попавсь я до грека, і зазнав я неволі ще гіршої, як удома.

Раз вмирати – не двічі. Вмер – і край, більш не встанеш.

Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми.

При своїй небозі добре і в дорозі…