На запах м’яса

— Любов дарує світоч душі й серцю, де б ви не були — на Лупиному хуторі, у Києві чи Сан-Франциско. Не плотська до однієї конкретної людини. До всього живого… Людина є тим, що вона любить.

Шестеро безневинних кролячих душ. Задубли за ніч — каменюки, не кролі. М’ясо ще, може бути, врятую, а хутро пропало.
— У кролів хіба алергія на горілку? — зацікавився Петро. — Свині, приміром, не дохнуть.
— А все хата твоя! — роздратувався кум. — І нащо ми попхалися до мого кролятника її обмивати?

Галю… — прошепотіла раптом. — У цій вонючій дірі жити неможливо.
Галя аж заніміла на мить від несподіванки.
— А де?! — Руки в боки, на Майку, як на гівно. — У городі вашому?! Та вам дроти поперерубуй — повиздихаєте! А ми собі піч розтопимо

Щось я тебе не впізнаю. Ти часом не баби Дусі онука?
Майка головою мотильнула — ні. Жіночка насупилася, наче обов’язково мала ідентифікувати незнайомку.

Галю… — прошепотіла раптом. — У цій вонючій дірі жити неможливо.
Галя аж заніміла на мить від несподіванки.
— А де?! — Руки в боки, на Майку, як на гівно. — У городі вашому?! Та вам дроти поперерубуй — повиздихаєте! А ми собі піч розтопимо

— Галю… — прошепотіла раптом. — У цій вонючій дірі жити неможливо.
Галя аж заніміла на мить від несподіванки.
— А де?! — Руки в боки, на Майку, як на гівно. — У городі вашому?! Та вам дроти поперерубуй — повиздихаєте! А ми собі піч розтопимо

— Світ не змінити. Тільки себе…

що любити людей? Нащо їм вірити? Дурний Санджив! «До людей тільки з любов’ю…» Та вбивати їх, тварюк дводушних! Болобонять красиво-мудро, живуть гидко.

бід немає. Їх придумали люди…»

«Гроші, шмотки, кар’єра — фігня! — казав. — Спершу себе сотвори… Пізнай світ, людей, традиції, історію, культуру, щоби знати, де ти є посеред них. Лети легкою пташкою, бо