Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

люди народжуються щасливими, всі до єдиного — подивіться на дітей. Діти щасливі. Вони не володіють матеріальними благами, не переймаються індексами соціальності, рівня та якості життя, для радості їм вистачає всього, поки поряд із ними їхні люблячі батьки. Чого у них вдосталь, так це любові: вони люблять світ, повний незвіданого, люблять себе, інших, «люблять, щоб їх любили»

Ніхто не співчуває тим, хто нещасний через власну непомірність.

Безжиттєве життя, кінець кінцем, — не найкращий товариш. Мартті Ліндквіст мав рацію.

Видавати книжки в інформаційну епоху складно — все менше тих, хто прагне потримати їх в руках, адже коротко про все можна довідатися з інтернету. Писати ж повнотекстову книжку про щастя наважиться хіба що герой — навіщо писати, коли щастя у кожного своє і про це вже так багато сказано. Та Тимо Айраксинен пише, і «пише» як художник, що малює свої картини,

Людині потрібні проекти, за допомогою яких вона визначає і реалізує себе

Людський мозок заварює проекти, а кишечник перетравлює процеси. Мозок щоразу викидає щось нове і вражаюче, кишечник — завжди одне і те ж.

Зрештою, треба визнати, що вигадувати способи покінчити з процесами, вдаючись до дивних дій, — справа непроста.

Але, як я вже казав, серед процесів людина почуває себе щасливою свинею. Життя дешеве і безтурботне. У болоті буднів легко застрягнути. До нього звикаєш.

Питання лише в тому, чи знайдеться в житті місце для чогось іншого, крім процесів, рутин життя.

Краще бути щасливою свинею, ніж нещасливим Сократом (чи то пак навпаки)?