Лола шукає подругу

скомандувала я.
— Оос, — сказав дідусь. Саме так звучить слово «кокос», коли губи затиснуті.
Я хихикнула.
— А тепер скажи «молоток»!
— Ооок! — сказав дідусь.
Я ще міцніше стиснула його губи й попросила:
— А тепер скажи «повітряна кулька»!
— Поиись!
— Ні, — заперечила я. — Ти повинен сказати «повіт

ені подобається ця гра. Ми з дідусем граємо так: я затискаю дідові губи, а він намагається мені щось сказати. І навпаки. Сьогодні дідусь почав перший.
— Розслаб губи, — веліла я.
Дідусь розслабив губи, а я міцно стиснула їх своїми пальцями.
— Тепер скажи «кокос», —

За тиждень онук радісно прибіг до дідуся.
Повітряна кулька долетіла аж до Голландії! Там її підібрав старий. Онук показав дідусеві його листа. Той прочитав його і заплакав.
Виявилося, що листа знайшов Аврам, давній Антонів друг. Усі ці роки Антон нічого про нього не чув. До того самого дня.
— Це ж справжнє диво, — сказала мама, — що кульки іноді вибирають потрібні шляхи.

Антона і Аврама. Обидва жили в сусідніх будинках. Змалку вони були, що називається, нерозлийвода — просто як брати. Усе робили разом, усім ділилися й підтримували один одного в усіх невдачах і бідах.
А потім почалася війна. Це, звичайно, набагато гірше, ніж будь-які біди й невдачі. Аврам поїхав із країни разом із батьками. Антон залишився в Німеччині. Йому було дев’ять років, і він страшенно сумував за своїм другом.
І ось війна скінчилась. Антон одружився, у нього народився син, а потім у його сина теж народився син. Антон став дідусем. Одного разу, коли онукові виповнилося дев’ять років, Антон купив йому повітряну кульку. Онук прив’язав до неї аркушик зі своїм ім’ям та адресою. Разом вони відпустили кульку в небо

Тоді я вирішила сходити до вбиральні. Бабуся каже, що