Коли Ніцше плакав

справою»… бо ж приїхав до Венеції саме для того, щоб

обмежився цитуванням праць Ніцше, опублікованих до 1882 року. Передусім це «Людське, занадто людське», «Несвоєчасні міркування», «Ранкова зоря» і «Весела наука». При тому я припустив, що в голові Ніцше вже вирували великі думки з книжки «Так казав Заратустра», велику частину якої він написав упродовж кількох місяців 1883 року.
***
Я вдячний Ван Гарві, професорові релігієзнавства Стенфордського університету, за те, що він дозволив мені відвідувати його чудовий курс лекцій про Ніцше, за багатогодинні дискусії на професійні теми й за критичне прочитання мого рукопису. Дякую колегам на філософському факультеті, зокрема Екартові Ферстеру та Даґфіннові Феллесдалю, за дозвіл відвідувати відповідні курси німецької філософії та феноменології. Багато хто вніс пропозиції для поліпшення цього рукопису: Мортон Роуз, Герберт Коц, Дейвід Шпіґель, Гертруда і Джордж Блау, Курт Штайнер, Ізабель Дейвіс, Бен Ялом, Джозеф Франк, учасники Стенфордського біографічного семінару під керівництвом Барбари Бабкок та Даяни Міддлбрук. Усім їм спасибі. Бетті Вадебонкер, бібліотекарка

Одинокість існує тільки як окремішня цілість і щезає, якщо нею поділитися.