Втеча від свободи

При цьому ми забуваємо, що хоч свобода слова і є визначною перемогою над старими обмеженнями, сучасна людина перебуває в такому стані, що більшість із того, що «вона» думає і висловлює — це те, що думає і говорить решта людей, бо індивід не набув здатності мислити оригінально — тобто думати самому й за себе, адже тільки це надає сенсу вимозі не заважати їй висловлювати власні думки.

«Совість» — це наглядач, приставлений до людини нею самою. Совість змушує її діяти відповідно до бажань і цілей, які людина вважає власними, тимчасом як насправді вони є інтеріоризацією зовнішніх соціальних вимог. Совість поганяє її батогом грубо й жорстоко, забороняючи людині радість і щастя, перетворюючи її життя на спокутування якогось таємничого гріха

ми нічого так не соромимося, як відмови від себе, а найвищу гордість, найбільше щастя відчуваємо тоді, коли думаємо, говоримо й відчуваємо справді самостійно.

Гітлер прекрасно усвідомлює, що його філософія самозречення і жертовності призначена для тих, чиє економічне становище не дає змоги бути щасливими. Йому не потрібен такий суспільний лад, у якому є можливим особисте щастя кожного; він хоче експлуатувати саму бідність мас, щоб змусити їх повірити в його проповідь самопожертви. Він відверто заявляє: «Ми звертаємося до величезної армії людей, які настільки бідні, що їхнє особисте існування аж ніяк не найвище у світі багатство...»

Доктрина, яка стверджує, що люди не рівні через їхню расову належність, є вираженням того самого принципу, хоч і з трохи іншою раціоналізацією, проте з тим самим психологічним змістом

кальвіністській доктрині приречення є одна сторона, яку необхідно відзначити особливо, оскільки цю ідею було взято на щит в ідеології нацизму, а саме — принцип базової нерівності людей.

Порятунок чи вічне прокляття не залежить від чогось доб­рого чи злого, що людина робить за своє життя, — долю людини передрікає Бог ще до її появи на світ. Чому Бог обирає одних і проклинає інших — це таємниця, незбагненна для людини, яку й не слід намагатися осягнути

Лише той, хто зневажає цей світ, може присвятити себе світу прийдешнього

таке схиляння перед владою і водночас ненависть щодо безвладних є типовими рисами «авторитарного характеру».

особистість Лютера, так і його вчення демонструють амбівалентність стосовно влади. З одного боку, він схиляється перед однією владою — владою світських князів і тиранічного Бога, з іншого — повстає проти влади церкви.