Спотворені ігри

Усім дівчатам, які казали: «Нахрін прекрасного принца,
дайте мені лицаря зі шрамом».

— Я хочу, щоб ти дещо знала, принцесо, — сказав він, його голос хрипко пройшовся моєю шкірою, — у світі не так багато того, що я хотів би назвати своїм. Я бачив і робив надто багато лайна у своєму житті, щоб вірити у вічність. Але ти… — він схопив мене за підборіддя вільною рукою, — ти належиш мені. Мені начхати, що говорить закон чи хтось ще. Ти моя. Розумієш?

Різ був силуетом на тлі місячного світла, тому я не могла бачити його обличчя, але я відчувала жар його погляду, який пронизував мене. Темний і владний, як дотик коханця, що залишає за собою слід із чудових мурашок.