Спотворена ненависть

Він простягнув їй руку. Після недовгого коливання вона взяла її.

— Стелла.

— Стелла, — повторив він, м'яко й повільно, немов смакуючи склади. Він не зсунувся ні на дюйм, але інтенсивність його погляду була настільки сильною, що пульсувала в повітрі. Час немов сповільнився, і я подумала, чи не є це надздібністю багатих — маніпулювати реальністю, поки вона не підкориться їхній волі.

На щоках Стелли з'явився рожевий рум'янець. Вона відкрила рот, потім закрила його і кинула погляд униз, де його рука все ще стискала її руку.

Я обернулася, бажаючи подивитися, хто так схвилював снобістського директора з лізингу, і повітря вирвалося з моїх легень одним сильним поривом.

Матір Божа!

Густе, хвилясте, темно-каштанове волосся. Вилиці, які могли висікти лід. Очі кольору віскі й широкі плечі, які обтягував його дорогий італійський костюм, немов зшитий для нього на замовлення, що, ймовірно, так і було. Усе в ньому кричало про багатство і владу, а його сексуальність була настільки сильною, що я практично відчувала її смак.

Я зустрічала свою частку симпатичних хлопців, але чоловік переді мною... вау.

— Мої спрЕйви в місті закінчилися раніше, ніж очікувалося. — Богоподібний чоловік усміхнувся мені. — Крістіан Гарпер. Власник «Міражу».

Гарпер. Чому це прізвище звучить так знайомо?

— Джулз Емброуз. Майбутній власник пентхауса в «Міражі», — пожартувала я.

— Ти точно не хочеш екскурсію поліцейською дільницею Віттлсбурга, перш ніж ми поїдемо?