Москва 2042

Усі ці люди від Маркса й до мене, затруївши комунізмом людство, надали йому можливість переслабувати цим недугом та виробити імунітет, котрого, можливо, вистачить на багато поколінь вперед. Але з усіх руйнівників комунізму мені вдалося більше за інших, бо саме я практично довів це вчення до цілковитого безглуздя.

А ніхто не розумів такої простої речі, що для того, аби зруйнувати комунізм, треба його збудувати.

Друже мій, — сумно відповів колишній Геніалісимус, — про який народ ти кажеш? І загалом, що таке народ? І чи є взагалі різниця між народом, населенням, суспільством, натовпом, нацією чи масами? І як назвати мільйони людей, які захоплено біжать за своїми божевільними керманичами, несучи їх незліченні портрети та вигукуючи їх божевільні гасла? Якщо ти хочеш сказати, що найкраще серед цих мільйонів, це і є народ, то ти маєш визнати, що народ складається всього з кількох людей. Але якщо народ — це більшість, то я тобі скажу, що народ дурніший за одну людину. Звабити одну людину ідіотською ідеєю набагато важче, ніж увесь народ.

Тож ми хочемо створити такого письменника, який суміщав би в собі художній талант із високою комуністичною ідейністю. Тому ми схрещуємо не письменника з письменницею, а письменника з професором марксизму.

У невимушеній веселій формі діти вчаться стежити один за одним, доносити один на одного й на батьків вихователям і на вихователів завідувачці дитячого садка. Приблизно двічі на рік такі заклади перевіряє комісія загального комуністичного виховання, членам цієї комісії можна доносити на завідувачку

Я поставив йому купу другорядних запитань, наприклад, які нині жанри найбільш у моді: проза? вірші? п’єси?
— Та всі жанри, — сказав Смерчев. — Модних чи немодних жанрів у нас немає. У якому жанрі умієш, у такому пиши про нашого славного, нашого любимого, нашого дорогого всім Геніалісимуса.

Документи урочисто проголошували приєднання церкви до держави за однієї обов’язкової умови: відмовитися від віри в Бога.

Поїдемо, поглянемо, що там ваші комуністи навидумували за шістдесят років.
— А ти любиш комуністів? — запитав я насмішкувато.
— Ну, а як же ж! — заволав чорт. — Як же ж їх та й не любити? Вони ж також на кшталт чортів, завжди щось веселе утнуть.