Стрілець. Темна вежа I

Час сріблить твою бороду, час віднімає у тебе кидок у стрибку, і все це відбувається, поки ти вважаєш — дурнику, — що він досі на твоєму боці.

Десь через три роки після того нещасного випадку я підписував книжки на презентації роману «Майже як б’юїк» у крамниці «Бордерс» у Дерборні, штат Мічиган. Коли підійшла

І всі ці картини розвіював слабнучий вітер змін, що приносив із собою запах кориці — аромат кінця жовтня.

— Станемо тут, — сказав стрілець. Попереду зарості трави вели у хащі зелених верб — неймовірне, дивовижне видовище після випаленого стерильного безмежжя сланцевої пустелі. Там, мабуть, є джерело, а можливо, й декілька, та жадана прохолода, але на відкритій місцині все-таки краще. Кожен крок давався хлопчикові дуже тяжко. Крім того, в тінистій гущавині пущі можуть водитися кажани-кровососи, котрі заважатимуть малому спати, яким би глибоким не був сон. Гякщо це вампіри, то жоден із них не прокинеться вранці… принаймні, не в цьому світі.

Пастку задумано з моторошною досконалістю. Якщо хтось сказав тобі, що ти потрапиш до пекла, якщо уявлятимеш свою матір голою (коли стрілець був дуже молодим, йому таке сказали), то врешті-решт так і станеться. А чому? Та тому що ти не хотів уявляти матір голою. Тому що ти не хотів потрапляти до пекла. Бо якщо є ніж і рука, яка його триматиме, то розум зрештою зруйнує сам себе. І не тому, що хотів, а тому, що не хотів.

— Ти віриш у загробне життя? — спитав стрілець, коли Браун клав йому на тарілку три качани гарячої кукурудзи.

Браун кивнув.

— По-моєму, це якраз воно.

— Трахати тебе. Тебе і коняку, на котрій ти приїхав, — повідомив птах.

розповім тобі все, що мені відомо. Так буде чесно, бо ти все-таки наздогнав мене.

Поговорімо начистоту, як чоловік із чоловіком. Не як друзі, а як рівні? Такі пропозиції роблять не часто, Роланде. Тільки рівні кажуть один одному правду, от що я думаю. Друзі й коханці постійно брешуть і заплутуються у власноруч сплетеній павутині турботи й уваги. Як це стомлює!

справжня краса — це порядок, любов і світло.