Людина і зброя

тародавня Ольвія, що по-нашому значить «щаслива»,

весь факультет знає, що вони — ще з першого курсу — закохана пара, що Таня Криворучко його, Богдана Колосовського, наречена.

пізній гомін буйної своєї студентської республіки — Толкачівки та Гіганта, все сподівалась, все ждала, що

ті ночі своєї самотності та неприкаяності заходила вона по слідах свого кохання на вулицю Вільної академії, де зустрілася з ним вперше, на студентський «острів Кохання» над Журавлівською кручею, де вперше відчула сухий, жаркий смак його поцілунку.

Гул фронту ближчає, пожежі ростуть. Ніде я не бачив таких пожеж, як тут цієї ночі. Здається, сама земля горить по обріях, тривожним багрянистим світлом виповнює всю цю вітряну степову ніч. Палаючі степи, палаючі на планеті міста, тривожно-багрове небо над нами - може, все це видно навіть жителям інших планет. Може, й звідти видно в потужні телескопи оце велике спустошення, що охопило нашу рідну землю у 41 рік XX сторіччя?

Але, навіть гинучи, віритимем, що після нас буде інакше, і все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: це був останній кошмар на землі.

самі вже - люди «БУ». Стріляні. Палені. Контужені. З осколками в тілі. З кулями в грудях. Люди з домішкою заліза, сталі.

«Та хіба й не природно це? - думав він. - Снаряд зараз потрібніший, ніж ти, людина

заповіді солдата: 1. Будь далі від начальства, бо дасть роботу. 2. Держись ближче до кухні. 3. Коли що незрозуміле - лягай спати.

В окопах, у найтемніші ночі твого життя, коли душа твоя, знесилюючись, запрагне підтримки, на поміч їй прийде у згадках оце залите сонцем місто, де ти залишаєш своїх рідних, майдани й бібліотеки, залишаєш оту вуличку Вільної академії, від самої назви якої тебе проймає трепетне хвилювання, бо там твій університет, твоя альма-матер!