Цитатник

Є певні речі, що завжди в ціні.
Надворі квітень і десята ранку.
Прийшла весна, суцільні вихідні.
І я на ранок — знічений і добрий —
Несу натхнення спорожнілі торби.

Дерева, наче душі — темні й голі.
На вулицях трапляються дівчатка,
їм прагнеться кохання й алкоголю.
Ще не дозрілі, але вже принадні,
Мені вони сподобались принаймні.

І я, мов губка, ці втамую дні —
З деревами, дівчатами і пивом.
Бо це ті речі, що завжди в ціні,
І ми, виходить, не такі вже й бідні,
І вже надходить друга по обіді.

Замки попсовано, і пси голодні —
Десь тут повинна бути межа.
Вмиваєш руки, та в теплі долоні
Сиплеться жовта іржа.

Наводиш приціли, та слабне зір.
І дивишся з-під перуки
Як падає сніг,
Як жовкне папір,
Як пахнуть іржею руки.

Переживи цей четвер,
Перетрави, наче їжу,
Цю зрадливу ніч — найдовшу, найгіршу,
Що важко ломиться в двері.
Переживи це небо,
Коли синя водойма душі
промерзає до самого споду,
Коли риба думок,
задихаючись без повітря,
бурштином вмерзає у воду.
Коли хвора свідомість
черговим загиджена НЕПом.
Переживи ці дні, проміжками між снів,
Дірявлячи компостером язика
талончики тертих шаблонів
І зафіксовуючи в долоні
Мокрий сніг…
…Під вечір, коли попускає,
і погляди, ніби освідчення,
Ти сідаєш до вагона, мов до в'язниці,
І над тобою в холодному небі
яскраво засвічується
Сузір'я
Південної
Залізниці.

* * *
З-під важко йдучих циклонних злив
Ледь пробивається осінній шум.
Червоного сонця китайський ліхтар
Мірно гойдається на хвилях дощу.

Ще є хвилина і вільний простір,
Щоб спозирати і позіхать.
Густо за обрій птахи спадають
Чорним попелом спалених хат.

Довга мандрівка босоніж по хвилях,
Пошуки затінку в жерлах гарматних.
Зробивши висновки і занотувавши думки,
Можна спокійно піти подрімати.

* * *
Прийти в степи
Голодним пустельником,
В печері годинами
Стояти навколішки,
Вночі блаженно
Зріти стелю
І обживати місця навколишні.

Розводити воші,
Собаки і бджоли,
Поставити храм
І завести монашок,
Одну навіть можна
Взяти в жони
Задля продовження
Роду нашого.

Вдень на обійсті хазяйнувати,
Вночі на місяць тужливо вити.
Від жінки очі ховать винувато
І тоскно мріяти про степ і вітер.