Batko ta dochka

Сьогодні вранці полічила Маруся, що жити їм на шахтах усього шість день зосталося

Баба Оксана була під літами, та ще кріпка собі жінка, бездітна, безхатня; колись була вона хазяйкою, І' а як умер чоловік, пішла ходити по наймах

У Максима була одна мрія. Він був безземельний, і йому здавалося, що нема більшого щастя над те, коли чоловік має клапоть свого поля

Часто згадували вони покійну Марусину матір, і це були такі сумні, такі солодкі розмови! Але ще більше розмовляли вони про свої заміри. Тими замірами вони жили, ті заміри звеселяли їм важке та хмурне життя.

А Маруся дома сама обідає— так, не дуже варить, а більше вчорашнє доїдає. А вже ввечері як треба вони їли. Як упорається Маруся, то звичайно шиє. Шила вона поганенько, та все ж полатати одежину яку могла, — то й досить цього було. А шити нове вона у сусіди Горпини вчилася.

Весела була Маруся без краю. Байдуже їй було, що ця хата така обідрана: вона здавалась їй чудово гарною, — бо ж вона в їй порядкувала й хазяйнувала, як хотіла

Дозвольте вже, спасибі вам, жити в тій землянці, — однак вона без догляду розвалиться, а ми її держатимем цілу.

Відразу йому згадалося: а що, якби й справді послухатися Марусі та й узяти її жити до себе? Тільки не в казарму, а в землянку. Бо на шахтах робітники жили то в казармі, а то ще й у низеньких, поганеньких, землею критих хатках, що звалися землянками

Але її сльози зворушили йому серце, і він почав думати, яким би способом зробити, щоб дочці було жити краще

справді не міг батько взяти Марусю. Казарма, де шахтарі жили, — це була довга, кисна й брудна будівля