Воццек & воццекургія

Люди швидко звикають до твоєї відсутності.

У стражданні завжди є сенс. Якщо він є, звичайно.

Хвороба з її пишним набором інструментів та забав дає те, чого не дасть більш ніщо: сенс

Давно облишивши марні пошуки і вже описані подорожі вглиб, ти звик обмежувати «я» поверхнею власного тіла.

Однак повернення видавалося невідворотним. І повернення означало тільки біль. Тепер лише це. Біль тепер заміняв йому увесь світ. Цілий світ був болем, — він прислухався, — і це був не найкращий його різновид.

не «згодом» і не «незабаром» і не за кілька хвилин, а через невідомо яку кількість чи протяжність цього вашого-нашого часу

Можливо, я несвідомо бажав зустріти у просторі «Воццека» віртуальні тіні моїх присмеркових комплексів, і врешті-решт нафантазував таки декілька зустрічей.

на їхні гострі ребра і коліна натикаєшся весь час, немов на більярдні столи

де кожен з вас знайде те, що йому належиться: хто — вихід, а хто — кут

— розкішна, мов орхідея, квітка гарбуза на товстому колючому стеблі, котру він якось їй урочисто подарував, геть-чисто забувши, що означає «піднести гарбуза», і аж потім, восени, після її нищівного від'їзду, поїдаючи в неймовірних кількостях під найрізноманітнішими соусами гарбузову кашу (контратака злопам'ятної долі), здогадався, та навіть згірка не посміхнувся, а лише мовчки напихався й напихався солодкавим їдлом, чи то мстячи підступному овочеві, чи то намагаючись вчинити якесь рекордне гарбузяне самогубство;