Эшелон на Самарканд

Хорошая крепкая книга, но всё ж есть ощущение некоторой вторичности: поезд и отважный комиссар как в «Зулейхе», тема спасения детей как в «Дети мои», но в любом случае - сильное полотно про голод в Поволжье и эвакуацию детей в Туркестан.

Первую половину книги прочитала очень быстро, вторую вымучивала. Опять же как и в Зулейхе возникла мысль "не верю". Вот все так складно, ладно". Не хватило главных героев, показалось, что их образы не полностью раскрыты. Ну и бредовые главы это прям трэш для меня... глава, как Сеня от блохи убегал тоже... не люблю.такие приемы в литературе.

Замечательный роман. Деев вызывал сомнения, как главный герой, но, видимо, это и был замысел автора показать несовершенного героя и дать ему возможность проявить слабость

На мой взгляд самая увлекательная из трёх книг автора. Сложно оторваться, хотя почти все время находишься в ужасе от описания тех жутких времен

Для меня книга показалось самой слабой из книг автора в литературном плане. Ждала вот вот развязки , интересного сюжета.

Очень страшная история. И очень сильная история.

Ця книга - цілковите розчарування. Авторка, пише про страшні часи голоду і розрухи, та при цьому книга - заспокійлива казочка, сповнена солодкої благості, вселенської любові і людського добра. Головний герой насправді не стикається з жодними реальними перепонами на своєму шляху, бо всі проблеми, які перед ним виникають, одразу вирішуються, причому однаковим способом - треба просто піти і попросити, поговорити, істерично покричати, і люди одразу знайдуть у душі залишки добра і допоможуть. Криваві чекісти, жорстокі начальники продпунктів, казаки-терористи і пустельні басмачі, що відрізають людям голови - після душевної промови головного героя вони кидають усі справи і біжать допомагати голодним діткам. До речі, діти у цьому романі - не більше ніж мотивації для героїв, вони присутні десь на фоні, узагальнена маса без особистостей і характерів.
Другорядні герої теж існують лише для відтінення головного героя. Вони пласкі, стереотипні і слугують або для протиставлення характеру головного героя (комісар Бєлая), або для того, щоб своїми словами описувати стан чи емоції головного героя (Буг). Або щоб бути об'єктом його вологих мрій (Фатіма). Жоден із них не є повноцінною фігурою, деякі навіть менш значимі, ніж диван, на якому спить головний герой.
Шкода витраченого часу. Ця книга погана настільки, наскільки взагалі можливо.

Пронзительный роман о милосердии, любви, силе духа.

Вначале было ощущение, что по второму разу читаю Зулейху. Вернее, что попала в тот же поезд.... Но это только вначале.. Поезда и там, и там, но очень разные... Поезд в Сибирь - он про смерть, а поезд на Самарканд, он про надежду. Надежду, которую тащит Деев вопреки всему, что творится.

Мне показалось нудновато.