Давня казка

А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова

Та й в темниці буду вільний, —
Маю думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.

Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає, —
Їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає

—
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю

Всіх приймали, всіх вітали,
Всім уміли догодити,
Тільки нашого поета
Пан забувся запросити

До Бертольда полетіла
Квітка з рожі від дівчини.

Зняв з кілочка мандолину,

Показав слова Бертольду,
Мандолину дав у руки
Та написанії вірші
І промовив для науки

їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..»

Ні, – химерний, норовистий
Кінь поезії крилатий!»

Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полі;
Сам я вільний і ніколи
Не зламав чужої волі!»