Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

Бог ніколи не дає нам більше, ніж ми можемо витримати. Одні з нас можуть знести більше, інші наділені меншою силою. Хай там як, коли нам випало підтримувати частинку неба, значить, це нам під силу. Адже це наш дар.

Чому ми не можемо просто попросити?

Через сором. Нам соромно, що хтось дізнається про те, що ми чогось не знаємо чи чогось потребуємо. Мене з дитинства вчили, що мені нічого не треба. Коли ми щось хотіли, тато завжди казав, що це нам не потрібне.

Через гордість. Ми не хочемо давати іншим владу над собою і можливість відмовити. Ми не хочемо, щоб ця відмова зробила нас слабкими. Ми переймаємося тим, що про нас подумає бездоганний незнайомець, який насправді такий же небездоганний, як і ми.

Через страх. Нам дуже лячно висловлювати власну думку, бо тоді великий товстий палець ткне прямісінько в стару дитячу рану, яку ми отримали, почувши відповідь «ні» саме тоді, коли дуже потребували відповіді «так».

Через вину. Ми не хочемо завдавати комусь клопоту. Чому хтось має витрачати на нас свій час, силу чи увагу — навіть якщо ця людина отримує гроші за надану допомогу? Така ввічливість доводить нас до безпорадності.

така історія про двох близнюків. Один із них народився оптимістом, другий — песимістом. Психіатр, який намагався зрозуміти їхню природу, помістив хлопчика-песиміста в кімнату, заповнену іграшками, і спостерігав, що ж станеться. Дитина почала скиглити, а потім розплакалась. Тоді психіатр помістив оптиміста у хлів, заповнений кінським гноєм, і дав йому лопату. Пройшло декілька годин, а хлопчик-оптиміст усміхався і швиденько розгрібав гній. Чому він так радів? Хлопчик пояснив: «Якщо тут так багато гною, то десь має бути і поні».

Життя — це серія проблем. Ви або маєте проблему зараз, або вже її владнали, або готуєтесь до нової. А все тому, що для Бога ваш характер важливіший за ваш комфорт. Для Бога важливіше зробити ваше життя святим, ніж щасливим

Агностики вважають неможливим пізнати істину щодо існування Бога і вічного життя, тому що керуються тільки відчуттями і не визнають ніякого іншого джерела знань

«Хто я?

Дитя Боже.

Що мені потрібне?

Нічого.

Що в мене є?

Все».

Наша місія — тих, хто пережив хворобу, розлучення, горе чи розпач, — бути живими свідками, нести вогонь надії для всіх, хто пройшов морок смерті і вийшов на світло. Ми можемо бачити те, що лежить за обрієм, і повинні поділитися своїми знаннями. Для тих, хто вижив, надзвичайно прекрасним є кожен день життя.

Ваше щастя залежить лише від вас — прийміть це і радійте. Адже вас офіційно призначено директором власного щастя. Як казав один мій друг, ви можете бути щасливі або нещасні — те й те потребує однакової кількості зусиль.

Взагалі так і в житті. Фари мого автомобіля освітлюють дорогу попереду на 350 футів4, проте навіть за такого освітлення я можу дістатися до Каліфорнії. Мені лише потрібно достатньо світла, щоб рухатися вперед

Потрібно бути сильним, щоб заплакати, і ще сильнішим, щоб показати свої сльози. Щоб виявити слабкість, треба бути сильним. І байдуже, хто побачить ваші сльози