Коли подих стає повітрям

Вражаюча сповідь талановитого нейрохірурга, який у 35 років захворів на неоперабельну форму раку. «Чому я?» Помирати від раку в молодому віці й знати, що твій випадок — один на десять тисяч. Безліч разів повідомляти хворим про страшний діагноз, вирішувати, чиє життя можливо врятувати, а чиє ні, — і раптом самому опинитися на лікарняному ліжку й чекати вироку. Назавжди розпрощатися з мріями про складні операції та наукову працю… А тоді зрозуміти: іншого вже не буде й правильне запитання «А чому не я?». І, забувши про біль, прийти до операційної, жити, кохати — і взяти на руки новонароджену донечку…(Vrazhajucha spovіd' talanovitogo nejrohіrurga, jakij u 35 rokіv zahvorіv na neoperabel'nu formu raku. «Chomu ja?» Pomirati vіd raku v molodomu vіcі j znati, shho tvіj vipadok — odin na desjat' tisjach. Bezlіch razіv povіdomljati hvorim pro strashnij dіagnoz, virіshuvati, chiє zhittja mozhlivo vrjatuvati, a chiє nі, — і raptom samomu opinitisja na lіkarnjanomu lіzhku j chekati viroku. Nazavzhdi rozproshhatisja z mrіjami pro skladnі operacії ta naukovu pracju… A todі zrozumіti: іnshogo vzhe ne bude j pravil'ne zapitannja «A chomu ne ja?». І, zabuvshi pro bіl', prijti do operacіjnoї, zhiti, kohati — і vzjati na ruki novonarodzhenu donechku…)