Unknown

Алекс любить подібні вечірки, їх іскру і те, як шиплять мовою бульбашки шампанського, а конфетті пристають до підошв туфель. Це нагадування про те, що, незважаючи на стрес і те, як важко йому часом сидіти під замком, Алекс завжди може зникнути в цьому морі людей, що світ може бути теплим і привітним, наповнюючи стіни цього величезного старого будинку чимось яскравим і живим заразом.

Він дивиться на свої покусані кутикули і уявляє, як торкається Генрі, розмовляє з ним на відстані всього пари дюймів. Він уявляє, як виглядало б обличчя Генрі в синювато-сірих тонах: легка тінь від щетини в очікуванні ранкового гоління, кола під очима, розмиті в приглушеному світлі.

Алекс підносить руку Генрі до губ і цілує кісточки пальців, шкіру над блакитною веною на його зап'ясті, там, де б'ється пульс і тече давня кров, дух якої завжди зберігався в цих стінах, і думає: «В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь».