Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі

понад 40 % дій, що їх люди виконують щодня, — насправді не рішення, а звички3.

«Усе наше життя, хоч і має визначену форму, є всього лише сукупністю звичок»

коли виникає звичка, мозок припиняє повноцінну участь у процесі ухвалення рішень. Він більше не напружується, а перемикається на інші завдання. Якщо ви не почнете зумисно викорінювати звичку — тобто не знайдете нових шаблонів поведінки — старий шаблон активуватиметься автоматично

Усе наше життя, хоч і має визначену форму, є всього лише сукупністю звичок», — писав Вільям Джеймс 1892 року2. Ми щодня робимо вибір, який, нам здається, є результатом добре обміркованого рішення, але насправді це не так. Це всього лише звичка. І попри те, що кожна окрема звичка сама по собі не має великої ваги, із плином часу страви, які ми замовляємо, слова, які кажемо своїм дітям щовечора перед сном, те, заощаджуємо ми чи витрачаємо, як часто займаємося спортом, як упорядковуємо власні думки й організовуємо роботу, має колосальний вплив на наш стан здоров’я, продуктивність, матеріальне становище й щастя. Згідно зі статтею, яку опублікував 2006 року один науковець з Університету Дюка, понад 40 % дій, що їх люди виконують щодня, — насправді не рішення, а звички3.

Вільям Джеймс — як і безліч інших відомих діячів, від Ари­стотеля до Опри, — чи не все своє життя намагався

майже всі вказівки належать до однієї з п’яти категорій:

• Місце
• Час
• Емоційний стан
• Інші люди
• Остання дія

Те, як ми зазвичай сприймаємо своє оточення і самих себе, формує світ, у якому живе кожен із нас. «Пливуть дві молоді рибки й зустрічають старшу рибу, яка пливе в інший бік. Вона киває їм і питає: «Доброго ранку, хлопці. Як вода?» — цю історію письменник Девід Фостер Воллес розповів випускникам одного з коледжів 2005 року. — Двійко рибок пливуть собі далі, аж потім одна повертається до іншої і питає: «А що таке, в біса, та вода?»

Вода — це звички, бездумний вибір і невидимі рішення, які оточують нас щодня і стають видимими, варто тільки на них подивитись.

Варто лише повірити, що вам під силу змінитися — перетворити віру на звичку, — і зміна стане реальною. Це і є сила звички: розуміння того, що свої звички ви обираєте самі. Як тільки відбувається — і стає автоматичним — вибір, та річ, яка, за словами Джеймса, «несе нас нестримним потоком назустріч нашій долі, хоч якою вона є», не тільки перетворюється на реальність, а починає здаватися незмінною.

воля до віри — найважливіша складова формування віри в зміни. А звички — один із ключових методів творення віри. Саме звички, зауважив він, дають нам змогу «уперше робити щось насилу, але з кожним наступним разом — усе з меншими й меншими зусиллями, аж поки, урешті, удосталь навправлявшись, робити це ледь не механічно, практично несвідомо»

У цьому почасти й полягає задум цієї книжки. Можливо, вбивцю-сновиду й можна виправдати, позаяк він не усвідомлював своєї звички й не мав би нести відповідальності за свій злочин. Однак майже всі інші звички, що існують у житті більшості людей, — як ми харчуємося, спимо й розмовляємо зі своїми дітьми, як легковажно витрачаємо час, увагу й гроші — це звички, що їхнє існування ми усвідомлюємо. А зрозумівши, що звички можуть змінюватися, ви отримуєте свободу — і відповідальність — їх змінити. Усвідомивши, що звички можна перебудувати, ви осягнете силу звички, і вам залишиться тільки взятися до роботи.

«Одні мислителі, — писав Аристотель у “Нікомаховій етиці”, — вважають, що люди стають добрими від природи. Другі кажуть, що за звичкою. А треті — за вказівкою». На думку Аристотеля, усім керують звички. Свідченням істинної людської сутності є поведінка, що відбувається мимоволі, казав він. Тому «так само, як ділянку землі, яка має прийняти в себе зерно, готують заздалегідь, так і розум та звички учня готують для того, щоб він любив і ненавидів те, що треба».