Нація

Одкровення 1951 року ЧУЖЕ СИТО — невидиме й безжальне, без серця в грудях і Бога в душі — просіювало Черемошне від ґаздовитих і чесних родин, як згіркле борошно від червів, забираючи в далекі, холодні світи всіх без пощади: калік і здорових,

Прощай мене Безконечне мовчання… * * * — Ти спиш? — Ні… — А ти змерзла? — Ні… — Тулися до мене… Буде тепліше… Я вкрию тебе ще… — Я не змерзла… — А як тобі? — Добре… — Не плач… Мені страшно, як ти плачеш… — Я не плачу… Я лиш хлипаю… — …Будеш спати? — Буду… Лиш недовго, вже зоріє. — Ні, то так здається, ще ніч… Спи… * * * — Ти спиш?— Думаю… — Не думай. Бог поможе… — Уже не думаю… Слухаю… О, ти чуєш?! — Чую! Чую! Чого він так б'ється?! — Бо не даємо йому спати. — То спімо? — Спімо… — Він так і вдень б'ється? — І вдень, і вночі, — коли хоче. — Я так хочу дочекати його… — Дочекаємо… Бог поможе… — Якби я знав, де він, наш Бог, я би поколінкував просити за тебе… — Просімо в душі. Тепер ні до кого не поколінкуєшся… — Будемо спати? — Будемо… * * * — Ти спиш? — Ні ще… — Дай руку… Погладь його… — Що це? — Це його ніжка… А це голова… Чуєш, як він