Як виховати дорослого. Зламайте батьківські стереотипи та підготуйте свою дитину до успіху

Уявіть, що ви з друзями на погулянці, за чашкою кави чи в книжковому клубі, на майданчику для гольфу або на зборах батьківсько-вчительської асоціації, і ваша дитина пише смс-повідомлення чи телефонує вам, повідомляючи про маленьку катастрофу. Нехай ваші друзі почують щось штибу: «Прикро це чути, дорогенький. І що ти збираєшся зробити?»

Якщо ви занадто зосереджені на своїх дітях, то, найімовірніше, не надаєте достатньої уваги своїм захопленням. Хай би що ви про це думали, та діти не є вашою пристрастю. Якщо ви їх так сприймаєте, то нав’язуєте дуже непридатну і нездорову роль наповнювача власного життя. Так, потрібно підтримувати дітей і пишатися ними, дуже пишатися. Але знайдіть також власну пристрасть і життєве призначення. Задля щастя ваших дітей і заради себе, ви повинні це зробити.

Найбільший психологічний тягар, що лягає на плечі дітей, — це непрожите життя їхніх батьків.
Карл Юнґ

Хоч би що ти зробив, для батьків це завжди буде занадто ризикованим кроком».

Діти зазвичай починають розповідати щось, а потім стежать за реакцією, перш ніж продовжити. Якщо слухати уважно, підбадьорюючи їх, ви почуєте цілу історію. Дитина не розповідатиме далі, якщо ви почнете сердитися чи реагувати занадто емоційно, тому контролюйте свої реакції.

Якщо є проблема, спонукайте дитину обміркувати її розв’язання. Скажіть, наприклад: «Звучить непросто. Вважаєш, що впораєшся?»

Перетворіть стереотипну розмову батьків-дітей із «Як минув день?» — «Нормально» на «Як минув день?» — «Нормально», — «Справді? А що сталося хорошого? Чому саме цей день був нормальний або не дуже нормальний? І що ти відчуваєш через це?»

У книжці «Покоління Y: наш останній шанс урятувати їхнє майбутнє» Елмор пише про «сім побрехеньок», що їх розповідали поколінню Міленіум: «Ти зможеш стати тим, ким прагнеш; Ти особливий; Кожна дитина повинна вступити до вишу; Ти можеш отримати це негайно; Це твій вибір; Перемагає кожен, хто бере участь; Ти можеш отримати все, що захочеш». Він запевняє, що ці «побрехеньки» зробили дорослих представників покоління Міленіум «емоційно нестабільними і соціально наївними».

Деякі матері розмірковують так: «Ох, я повинна приділити дитині увагу. Я можу зробити це досконало. Нарешті з’явилося щось, що я можу контролювати».

вона бачила лише хлопчика, якого можна контролювати. Вона не бачила у мені дорослого чоловіка, допоки цей цикл контролю не було цілком розірвано.