Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.

Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима

Ви нітрохи не схожі на мою троянду,— мовив він їм. — Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

Троянди дуже зніяковіли.

— Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти.

Я маю квітку,— сказав він,— і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі...

Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати?

Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність.

- Уночі ти подивишся на зірки. Моя зірка дуже маленька, я не можу тобі навіть показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто однією з багатьох зірок. І тобі подобатиметься дивитись на всі зірки... Усі вони стануть твоїми друзями. І потім я тобі щось подарую...
І він засміявся.
- О хлопче, хлопче, як я люблю цей твій сміх!
- Оце й буде мій подарунок... це буде, як ото з водою...