Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

- Уночі ти подивишся на зірки. Моя зірка дуже маленька, я не можу тобі навіть показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто однією з багатьох зірок. І тобі подобатиметься дивитись на всі зірки... Усі вони стануть твоїми друзями. І потім я тобі щось подарую...
І він засміявся.
- О хлопче, хлопче, як я люблю цей твій сміх!
- Оце й буде мій подарунок... це буде, як ото з водою...

- Це як із квіткою. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці,- вночі тобі приємно дивитися на небо. Всі зірки розквітають.

Моє життя дуже одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твоя ж хода, як музика, викличе мене з нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на полях, достигає пшениця? Я не їм хліба. Мені зерно ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест колосся під подихом вітру...
Лис замовк і довго дивився на маленького принца.
- Будь ласка... приручи мене! - попросив він знову.

Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі теж не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі...

«Я думав, що маю такий скарб - єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди,- цього замало, щоб бути великим принцом...»

- А де ж люди? - нарешті знову озвався маленький принц.- У пустелі трохи самотньо...
- Серед людей теж самотньо,- мовила змія.